Жанрове різноманіття творчості Володимира Володимировича Маяковського - безсумнівне свідчення його таланта. Він яскравий поет, створив драматичні добутки “Клоп” і “Лазня”, “ Містерія-Буф”, мріяв написати роман. У своїх драматичних творах Маяковський розвивав ту лінію агітаційно-плакатного мистецтва, що виникла в перші роки після революції й відбивала прагнення демократизувати театр. Маяковський уважав, що “театр не дзеркало, що відображає, а скло, що збільшує,”, тому створює сатиричні комедії, обличающие міщанство й бюрократизм, у боротьбі з якими формувалася нова людина, зміцнював соціалістичний лад. У п’єсі “Клоп” 1929 року поет повідомляє непримиренну війну міщанству © Алл Соч. РУ 2005 у всіх нього проявах

“Колишній робітник, що був партієць, нині наречений”, Присыпкин, що перейменувався в Пьера Скрипкіна, у діях і мовленнях виявляє свою обивательську сутність. Мешканці “молодняцкого” гуртожитку, люди з майбутнього, у яке глядач попадає разом з героями п’єси, сприймають Присыпкина й мікроб міщанства, яким він уражений, як явища, не сумісні із законами, поглядами, укладом життя нового суспільства. ДО “расчеловечиванию” Присыпкина, до перетворення його в представника вимерлого роду - “обывателиус вульгарно” - зводиться основна дія п’єси. Мікроб міщанства, сатирично викритий у п’єсі, представляється як антилюдська, антигромадська сила, страшна своєю здатністю заражати суспільство

Образом Олега Баяна в п’єсі підкреслюється многоликость міщанства. Якщо Присыпкин - переродженець, що зробив зі свого пролетарського походження зручне прикриття, то Олег Баян -пристосованець, брехливими фразами що прикриває прогниле нутро обивателя, вигодуваного старим миром і оставшегося вірним йому. І цей вид міщанства не менш страшний для суспільства, чим присыпкинщина. Нещадність у викритті міщанства надає п’єсі бойовий наступальний характер. П’єса “Лазня” (1930 р.) спрямована на не менш небезпечне явище - бюрократизм

П’єса - сплав мрії й дійсності, переплетення сьогодення й майбутнього. Це досягається використанням фантастики, що вплітається в реальне життя винахідника Чудакова і його товаришів. Вся дія зводиться до боротьби за машину часу, створювану Чудако-Вым, що дозволить побачити майбутнє, переконатися в реальності мрії, що наближається каждодневно беззавітною працею тисяч людей. Гострий конфлікт між теперішніми будівельниками нового суспільства й Победоносиковым, що коштує на шляху суспільства до майбутнього, розростається в рішучу сутичку нових норм життя з бюрократизмом, з победоносиковщиной. Фантастичність сюжету дозволяє поетові показати неприйнятність бюрократичних початків для суспільства майбутнього: машина часу скидає тих, “що не потрібні для комунізму”.

Політична гострота в постановці проблеми, влучність поетичного слова, винахідливість у створенні сценічної дії - відмінні риси й ця п’єса Маяковського. Своїми п’єсами він успішно розвиває комедійно-сатиричні традиції російської класичної літератури, традиції А. С. Грибоєдова, Н. В. Гоголя, М. Е. Салтыкова-Щедріна. Особливо видні традиції гоголівського “Ревізора”. П’єси Маяковського відрізняє політична загостреність, сатирична сила в зображенні обивательщини й бюрократизму, реалістична переконливість і симпатія до позитивних героїв, уміння органічно включати в розвиток, дії фантастику. Сила узагальнення й майстерність, властивим п’єсам Маяковського, перевірені часом