Можна жити, а можна існувати, Можна думати - можна повторять. І не можуть душу зігрівати Ті, що не палають, не горять! Люди всі по-своєму вперті: Народившись, умирає кожна. А живуть сторіччя після смерті Ті, що роблять те, чого «не можна». В. Симоненко Письменника, творчість якого послужило причиною розвитку нового напрямку в українській літературі, слава якого гриміла на рідній землі майже три десятиліття, було грубо, безжалісно викинуте зі скарбниці національної культури, його добутки вилучені з бібліотек, а на його ім’я було накладено табу.

И, зрештою, прийшов час, коли можна й говорити про В. Винниченко, і читати його добутку, і глибоко вивчати його життя й творчість. Змушена еміграція жалем, тугою відгукнулася в серце письменника, але була надзвичайно плідної, творчої. Винниченко залишив нам величезний заділ: повести, оповідання, драматичні добутки, щоденники, листи. В українську літературу ввірвався яскравий метеорит, заколотний дух революціонера в житті й у літературі. Він бачив і сприймав життя у всій повноті його розбіжностей, сам переживав багато драматичних ситуацій, які відобразив у своїх добутках емоційно, гостро, з усією повнотою самовираження своїх героїв

Винниченк-драматург — це більше двадцять п’єс. Його п’єси інтригували, захоплювали й бісили. Від першої п’єси «Дисгармонія» і до останньої «Пророк», що зовсім недавно повернулася в Україну, тому що зберігалася в особистому архіві письменника в США, драматург намагався прискорити вихід українського театру на європейську арену. Драма «Пророк» написана 1930 року. Уже сама назва добутку свідчить про його приналежності до «пророчого» драмі, представленої в українській і світовій літературі творами Лесі Українки «Кассандра», «Руфин і Присцилла», М. Кулиша «Народний Малахий», «Маклена граса». У своїй драмі В. Винниченко звернувся до теми людської особистості, що взяла на себе нездійсненне завдання змінити мир

В часи моральних і соціальних катаклізмів у суспільстві неодмінно виникає інтерес до виняткових особистостей, які володіють надприродними здатностями. Згадаємо «распутинщину», а в наш час, «ивановцев», «кривоноговцев», «мунивцев». Так і головний герой драми Амар - неординарна людина, що навіяв на маси суспільний психоз, вирішив взяти на себе складну роль новоявленого Месії - духовного, морального та й фізичного лікаря потомленого людства .Амар справді володіє незвичайному, недоступними людству можливостями: міг зрушити силою енергетичної думки скелю, зупинити машини, зняти електричний струм на смертному кріслі, залишаючись при цьому живим і неушкодженим. Заявивши про себе як про посланця Бога, Амар проповідує серед людей любов і братерство, обіцяє з’єднати розбиту звадами й безладдями людську сім’ю, повернути їй «загублений рай». Виступу пророка, які нагадують проповіді Христа, його помисли й слова цілком щирі: «…радуйтеся, говорю вам, брати мої! Витріть сльози й нехай радість заграє в очах і на вустах ваших. Не для сліз і зойків я прийшов, а для радості й щастя. Нехай же радість буде з вами!» Але Амар не врахував, у яке суспільство він потрапив - воно поглинене користолюбством і брехнею, де найбільшими заповідями життя, по вираженню нудьгуючої красуні - багачки Кит, є «безсердечність» і «сріблолюбство». Та й правда ж у кожного своя

Ревна християнка Ведд, трактуючи чудеса пророка як прояву сатанинських сил, говорить: «…з іншого боку, ні хреста, ні шаблі не видно. Так хто ж це такий, скажіть мені, будь ласка?!» А генерал Райт прекрасно усвідомить наївність ілюзій про рівність, про обіцяний світ, що його може дати амарьянская віра: «Я вважаю індуса Амара за авантюриста, а навчання шкідливе й навіть злочинне». Райт ні на іскорку не сумнівається в людському, а не божественному призначенні Амара: «Ти сам не знаєш, що ти робиш. Ти не знаєш, що, виявляючи любов до одним, ти цією самою любов’ю неминуче, виявляєш ворожнечу до інших. Ти не знаєш, що в нас, що для одне добро, то для других є зло. Ти зійди зі свого трону й подивися, що діється в країні, де ти вчиш любові. Усе в замішанні…»

Драматург показав трагізм людини, що насмілився взяти на себе роль намісника Бога на землі, місію перекроювання зміцнених суспільних норм співжиття. Амар, хоча й неординарній людині, але часом він і гнівається, і виражає амбіції, нарешті, плотські страсті йому теж не далекі. Саме взаємини Кет розвіюють міф про божественне призначення Амара: тілесне узяло гору, втративши свої незвичайні здатності, усвідомлення того, що народ обдурять їм, осліплений вірою в нього як месію. Нема чого йому тут, на землі, робити, він розчинився в людях, а щоб все-таки не мали сумніві в тім, що він пророк, Амару необхідно зникнути, створити видимість піднесення пророка, тіло якого рознесеться на часточки, на небо

Отож, пророк, що «розчинившись у людях, перестає бути пророком», залишає людську правду - ту правду, що одним утримує владу, блага, розкоші, інших утішить: «не існує однієї для всіх правди, єдиного Добра, єдиного Зла, - є вічна боротьба Бога з Дияволом».

П’єса «Пророк», написана в період назріваючих суспільно-моральних катаклізмів, - це своєрідна драма-притча про блукання людини в лабіринтах земного буття, про його трагічні помилки в духовно-моральному виборі, у пошуках соціально-етичних гармоній, суспільних і моральних ідеалів. Це й сповідь самого автора про власне болісне пізнання Істини. Драма «Пророк» - це свідчення про досягнення більшим майстром вершини світового панування в жанрі соціально-психологічної, політичної драматургії