Олександр Іванович Герцен народився 25 березня 1812 року в Москві. Батьки його були нерівного положення до того ж не зв’язані церковним шлюбом. Багатий московський пан Іван Олексійович Я коплен па сорок восьмому році життя захопився молоденькою, шістнадцятирічною Генриеттой-Луизой Гааг, дочкою дрібного штутгартского чиновника, і при романтичних обставинах відвіз її восени 1811 року з рідного будинку, з Німеччини, і Москву, де в неї не було ні знайомих, ні близьких

Нормально Герцен був незаконнонародженим. Батько лише всиновив його як вихованця. Згодом у заповіті Яковлев розпорядився про те, щоб забезпечити сина і його матір, однак положення їх у панському будинку залишалося невизначеним. З роками Герцен (не без «дружнього» участі близьких) усвідомив «хибність» свого положення. Це боляче ранило його самолюбство й змінило відношення котцу.

Герцен народився в грозовий час. Насувалася війна з Наполеоном, що підкорив всю Європу, крім Росії й Англії. Вторгнення французів, Бородіно, спалення Москви сколихнули всю Росію! Передова частина суспільства гостро усвідомила велич завдань, що випали на частку країни й народу. «Ми - остання надія людства!» - викликував у вересні 1812 року видавець журналу «Син батьківщини». «Росії стояло виконати визвольну місію - і вона дійсно виконала цю роль, внеся найбільший внесок у справу остаточного розгрому тиранії Наполеона

Участь у визвольній боротьбі сприяло пробудженню в Росії волелюбних настроїв. В 1815 році «Дух журналів» повідомляв читачам: «Мільйони народу посічені мечем, винищені полум’ям, загинули від голоду й бідності»,- такий підсумок майже двадцятилітніх наполеонівських війн. Але тепер, як думав видавець журналу, «наступає новий порядок речей… від цієї крапки підуть народи робити шлях буття свого», Європа повинна обновитися

Н. И. Тургенєв, один із присуджених до смерті (заочно) у справі про декабристів, видав в еміграції книгу «Росія й росіяни». У ній він затверджував, що поїло вигнання французів «кріпаки деяких місцевостей не хотіли більше визнавати влада своїх панів, намагалися скинути ярмо власного рабства після того, як з таким успіхом сприяли звільненню країни». На його думку, «молодь начебто пробудилася до нового життя» і жадібно усмоктувала нові ідеї, висунуті революційною епохою

Покоління героїчної епохи Вітчизняної війни усвідомлювало, що рабське положення народу суперечить його історичною роллю. Так зародилися настрої, що послужили основою для декабризму

Сам Герцен згодом уважав, що декабризм мав вирішальне значення для його ідейного формування. Зрозуміло, він не міг брати участь у подіях цього героїчного часу. По оповіданнях він знав, що і його сімейство потрапило в круговерть пожежі, замахів мародерів, втечі з Москви; але що міг тоді розуміти пятимесячний дитина на руках годувальниці? По оповіданнях і слухам знав він про події в Європі між 1812 і 1825 роком; але наскільки серйозно міг їх зрозуміти тринадцятилітній підліток?

И проте Герцен завжди вважав, що саме в ті напівдитячі роки в нього виникло особливе почуття: сплав гордості за свій народ, що звільнив Європу, і боргу перед ним. І нехай тоді це почуття ще не мало під собою продуманих, глибоких переконань, але Герценові було важливо підкреслити, що вони виникли в нього не випадково, а під впливом обставин російського життя. У цьому патріотичному й волелюбному почутті хлопчика, що жив в атмосфері спогадів про Вітчизняну війну й очікування змін, очікування воль для народу, Герцен бачив згодом основу й передумову своєї революційної діяльності

У московському будинку Яковлевих бували багато хто, і всі згадували, розповідали про останні події, не побоювалися висловлювати власну думку по всіляких питаннях. І майже при будь-якій розмові, згадував Герцен, «безупинно верталися до грізного часу», що затронули всіх «так близько й так круто». Події торкнулися й сімейство Герцена. З оповідань про те, як Яковлеви вибиралися з пятимесячним дитиною з палаючої Москви, як Івана Олексійовича викликали на побачення з Наполеоном і як він по примусі французів узявся передати імператорові Олександрові брехливе послання про світ, Герцен виніс переконання: їхнє сімейство теж брало участь у війні. У нього з дитинства зложилося почуття співучасті у Вітчизняній війні й у житті всього народу

Герцен уважав себе повноправним представником покоління, сформованого епохою Вітчизняної війни 1812 року й декабризму. Героїчний час дійсно торкнулося Герцена. Оповідання очевидців про Бородінський бій, про Березину, про узяття Парижа були для хлопчика «колисковою піснею, дитячими казками». Героїчні історії розігрувалися п «го уяві. Він убрав настрої того років і згодом на їхній основі розвив свої революційні погляди

А життя в будинку Яковлевих ішла своєю чергою. Старий барії, вихований на культурі французької Освіти, знавець філософських і соціальних навчань, відмінно розумів хід подій у Західній Європі й у Росії. Похмурий сполучник трьох імператорів (російського, австрійського й прусского) за підтримкою Англії душив вільнодумство й відновлював «законні права» государів, давно скинутих революцією. Цей Священний сполучник став перешкодою на шляху історичного розвитку народів і навіть намагався повернути історію назад - назад до «доброго» старим часам. Імператор Олександр відмовився навіть від незначних реформ, що пропонувалися Сперанским; відправивши його в посилання, воно поставив над Росією свого всесильного реакційного тимчасового правителя Аракчеева.

Не збулися надії російських людей на зміни на краще. Навпроти, щодня приносив дурні звістки

чиНе тому так часто став коверзувати старий пан Іван Олексійович? Його роздратування, його примхи зачіпали не тільки слуг, але й молоду мати Герцена. Вона засмучувалася, а іноді бунтувала, відстоюючи свої думки, але майже завжди упокорювалася. Занадто нерівні були їхньої сили, їхнього знання, їхній життєвий досвід. Слуги, співчуваючи їй, то супилися, то радувалися разом з нею й розуміли, що немає в неї, незаконної дружини, по суті, ніяких вдача. Та й взагалі, які права можуть бути в жінки, якщо вона поставлена в підпорядковане положення стосовно чоловіка - будь те чоловік або батько

Підростаючи, Герцен втрачав непосидючість і здобував загострену пильність. Він усе більше читав і починав замислюватися про серйозні питання, які ставив перед ним - як і перед кожною людиною - навколишній світ

Підліток^-підлітка-герцен-підлітка хвилювали всілякі питання. На деяких він швидко знаходив відповідь; інші були розгадані їм три^-трьох-три-два-три десятиліття через; над найбільш складними він бився все життя

Найперше коло питань у нього виник із приводу відносин між людьми. Герцен дуже рано почав придивлятися до навколишньої, намагаючись відгадати в кожній людині те головне, що визначало його поводження й від чого залежало відношення хлопчика клюдям.

Особливо цікавили його в дитинстві взаємини панів зі слугами. Батько не дозволяв своєму невгамовному синові довідатися ближче двірських. А хлопчика так і тягло до них. Вони повідомляли мимохідь, що відбулося по сусідству: кого ограбували, хто потрапив у поліцію, кого віддали в солдати, хто закохався,— щодня, яка-небудь новина або таємниця! Вони знали безліч казок, переказів, сімейних історій; розповідаючи, оглядалися, знижували голос: раптом панові донесуть! А кому з панів приємно, коли слуги копаються в їхньому родоводу?

Батько вів життя розміряну, був людиною недовірливим, манірним; вередуючи, міг сильно досадити навколишньої, а іноді навіть навмисне прагнув скривдити їх. З ним було нудно, хлопчик заздалегідь знав майже всі його повчання. Слуги — нижча порода, чорна кістка, неписьменні люди; хлопчикові із чималого сімейства нечегд спілкуватися з ними; від них нічому гарному не навчишся. У сухих заборонах батька не було душі; більше того, не було справедливості

Pages: 1 2