Державний устрій. Главою держави номінально є британський монарх, якого представляє генерал-губернатор, призначуваний за рекомендацією новозеландського уряду; з 1960-х років цей пост займають громадяни Нової Зеландії. Звичайно генерал-губернатор приймає рішення на основі рекомендацій кабінету міністрів; підставою для порушення цього правила можуть бути лише надзвичайні обставини. З 1996 генерал-губернатором Нової Зеландії є сер Майкл Харди Бойс, що був суддя Верховного суду. Кабінет міністрів чисельністю ок. 20 чоловік, на чолі якого коштує прем’єр-міністр, визначає політикові країни й здійснює виконавчу владу; у своїй діяльності він підзвітний палаті представників (парламенту). Вищим органом виконавчої влади є Виконавча рада, до складу якого входять генерал-губернатор і кабінет. Вищий орган законодавчої влади - Генеральна асамблея, що включає всіх членів палати представників і губернатор^-губернатора-генерал-губернатора. Члени кабінету міністрів повинні бути також депутатами парламенту (палати представників). Чисельність останньої становить 120 чоловік, які обираються в ході загальних виборів раз в 3 роки; якщо буде потреба вибори можуть проводитися частіше. У випадку, якщо урядом було поставлене питання про довіру й результати голосування в парламенті виявляються несприятливими («відмова в довірі»), прем’єр-міністр може рекомендувати губернатору-генерал-губернаторові розпустити палату представників і призначити нові вибори. Він може також сам подати у відставку для того, щоб був сформований новий уряд, що користується довірою парламенту. У виборах мають право брати участь громадяни не моложе 18 років, що проживають у Новій Зеландії не менш 12 місяців. Участь у виборах є добровільним, однак реєстрація виборців проводиться в обов’язковому порядку. Громадяни маорийского походження можуть зареєструватися або в одному із загальних виборчих округів, або в особливому виборчому окрузі для маорі. Право балотуватися в парламент має будь-який громадянин країни, що досяг 18 років. Жінки одержали право голосу в 1893, а з 1919 мають також право бути вибраними. В 1936 державним службовцем було дозволено виставляти свою кандидатуру в парламент, однак у випадку обрання вони зобов’язані залишити колишню роботу

Підсумком двох референдумів, що відбулися в 1992 і 1993, з’явилася зміна існуючої мажоритарної виборчої системи убік збільшення ролі пропорційного представництва; прийнята в результаті референдумів змішана система близька до існуючій у Німеччині. Уперше ця змішана система була застосована на виборах 1996. 65 членів парламенту обираються відповідно до мажоритарної системи по одномандатних округах. У цей час існує 16 таких округів на Південному острові, 44 - на Північному й ще 5 депутатів обираються від корінного населення - маорі. Однак поряд з голосуванням за один кандидата, висунутого від даного округу, виборці голосують також за певну політичну партію, що представляє список своїх кандидатів (голосування по партійних списках). Кожна партія при цьому одержує кількість місць у парламенті, пропорційне кількості поданих за неї голосів. До виборів кожна партія публікує список своїх кандидатів у порядку переваги; кількість місць, наданих даної партії в парламенті, повинне відповідати кількості отриманих нею голосів у масштабах всієї країни

В 1962 генерал-губернатор за рекомендацією палати представників уперше призначив парламентського вповноваженого (комісара) - омбудсмена. В 1975 була уведена посада головного омбудсмена. В обов’язку омбудсмена входить розбір скарг громадян на дії центрального уряду або місцевої влади, а також на дії офіційних осіб у державних установах охорони здоров’я й народного утворення

Місцеве самоврядування. До 1876 Нова Зеландія була федерацією, що включала 9 провінцій - Окленд, Хокс-Бий, Таранаки й Веллінгтона на Північному острові й Марлборо, Нельсон, Уестленд, Кентербери й Отаго - на Південному. Ці історично сформовані провінції збереглися й зараз, однак в 1876 функції місцевого керування були передані керівництву графств і округів; крім того, цілий ряд адміністративних питань перебував у віданні такої місцевої влади, як лікарняні ради, керування портів і навіть керування по боротьбі із кроликами. В 1989 була проведена корінна реорганізація органів місцевого самоврядування, у результаті якої було зменшене кількість адміністративно-територіальних одиниць, а функції місцевого самоврядування покладені на 74 ради міських і сільських округів і 12 регіональних рад. (Для статистичних цілей країна розділена на 13 районів.) Члени ради обираються жителями раз у три роки. Компетенція органів місцевого самоврядування визначена Актом про місцеве самоврядування 1974, Актом про охорону здоров’я 1956 і рядом постанов; зокрема, в обов’язку окружних рад входить організація вивозу побутових відходів, водопостачання, каналізація, а також зміст парків і заповідників. На відміну від них функції регіональних рад більш жорстко регулюються законодавчими органами; на них покладає в основному охорона навколишнього середовища, планування розвитку транспортної системи й організація цивільної оборони

Політичні партії. Протягом усього післявоєнного періоду, до реформи виборчої системи в 1996, політика Нової Зеландії визначалася боротьбою двох основних політичних партій - Лейбористської й Національної. Національна партія знаходилася при владі з 1949 по 1957, з 1960 по 1972 і з 1975 по 1984; ній удалося повернутися до влади в 1990, однак після виборів 1996 вона утворила коаліцію з партією «Нова Зеландія вище всього». Лейбористська партія була правлячої з 1935 по 1949, з 1957 по 1960 і з 1984 по 1990. Вона довгий час асоціювалася в суспільній свідомості з інтересами робітників і «державою благоденства» і до 1990-х років користувалася широкою підтримкою з боку маорі. Національна партія історично пов’язана з інтересами фермерів і ділових кіл

В 1984, виявившись перед особою фінансової кризи, Лейбористська партія стала проводити більше вільну економічну політику, зменшивши ступінь державного контролю; вернувшаяся до влади в 1990 Національна партія дотримувалася того ж курсу, орієнтуючись на ринкову економіку й знижуючи соціальні виплати й пільги. У питаннях зовнішньої політики Національна партія, слідом за Лейбористської, виступала за ядерне роззброювання; таким чином, позиції цих партій істотно зблизилися. Проте внаслідок зростаючого безробіття лейбористи одержали на виборах 1990 найменша кількість місць у парламенті за останні піввіку. Хоча часом помітну підтримку виборців одержувала Політична ліга соціального кредиту, у країні не існувало скільки-небудь великий третьої партії до грудня 1991, коли чотири невеликих партії утворили т.зв. Альянс малих партій; членами його стали Нова лейбористська партія, що відпала від Лейбористської; групи захисників навколишнього середовища - «зелені»; Демократична партія ліберальної користі; і радикальний рух маорі Мана Мотухаке («Наша спадщина»). Цей Альянс виступає проти передачі державної власності в приватні руки, за збільшення асигнувань на охорону здоров’я, житлове будівництво, народне утворення, а також за відновлення до колишнього рівня грошових посібників малозабезпеченим і нужденної. В 1993 незадоволений політикою уряду колишній міністр У.Питерс заснував нову партію - «Нова Зеландія вище всього», що одержала значну підтримку виборців старшого покоління й корінного населення. У середині 1990-х років з’явилася ще одна партія правого крила - Асоціація споживачів і платників податків. В 1996, на перших виборах, що проводилися по змішаній виборчій системі, жодна партія не одержала абсолютної більшості в палаті представників (для чого було необхідно завоювати не менш 61 місця). Два місяці країною керував тимчасовий уряд, сформоване Національною партією, а потім, на диво більшості спостерігачів, «Нова Зеландія насамперед» утворила коаліцію з Національною партією. Цей коаліційний уряд проіснувало до середини 1998, після чого у влади залишилася Національна партія, що підтримують деякі малі партії й незалежні угруповання

Судова система. Закони, застосовувані в судах Нової Зеландії, мають потрійне походження: новозеландські зводи законів, англійське загальне право й деякі британські закони, прийняті до 1947. Суди мають наступну спадну ієрархію: Апеляційний суд, Високий суд і окружні суди

Pages: 1 2