Поэзия переджовтневого років найбільше яскраво представлена творчістю Дем’яна Бєдного (Юхима Олексійовича Придворова). Його вірші дозволили вже сучасникам судити про пролетарську літературу не з вузької-тематичної точки зору - як про відбиття життя й боротьби тільки робітничого класу, а як про літературу пролетарської по самій своїй суті, по своїй ідейній основі. Дем’ян Бєдний - пролетарський поет, незважаючи на те, що найчастіше звертався до життя села. По влучній характеристиці А. Воронского, він, як ніхто іншої, відбив у поезії «пролетарська особа російської революції, але з її селянським обличием».

• Час темне, глухе…
• И затурканість і нестаток…

- так охарактеризував Дем’ян Бєдний і роки, у які йому призначене було з’явитися на світло, і умови свого життя. Дитинство і юність Е. А. Придворова пройшли на Україні. Народився він у селі Губовка Херсонської губернії. До семи років жив в Елисаветграде з батьком, що служив сторожем.

Вернувшись у село, майбутній поет став ходити в школу, але батько незабаром визначив його на роботу до шпалерного майстра. Однак у долю здатного хлопчика втрутилася його шкільна вчителька М. С. Куликова. За кілька місяців вона підготувала Юхима у військово-навчальний заклад, куди він мав право надходження як онук військового поселенця. Батькові вдалося виклопотати для сина «казенний кошт», і в 896 році Юхим Придворов стає учнем Київського військово-фельдшерського училища, після закінчення якого чотири роки прослужив фельдшером в елисаветградских казармах. Навчання у військовому училищі були змушеною. Щирим покликанням Придворова була література, поезія, у якій він пристрастився ще в селі, впиваючись віршами Пушкіна, Некрасова, Шевченко, байками Крилова, знаменитою казкою П. Єршова «Конек-Горбунек». Завзято займався юнак літературною самоосвітою в роки навчання в Києві. Тоді ж він починає писати вірші; деякі з них були надруковані в 1899 році в газеті «Київське слово» і в «Збірнику російських поетів і поетес» (1900). Вірші були слабкими, і Дем’ян Бєдний не любив про їх згадувати. В 1904 році здійснюється мрія Придворова: здавши екстерном іспит за повний курс чоловічої класичної гімназії, він надійшов на історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Роки навчання тут збіглися з бурхливими подіями першої революції. Під її впливом Юхим Придворов розстається зі своїми колишніми, як він писав згодом, «обивательсько-добромисними настроями».

Молодий поет знайомить зі співробітниками журналу «Російське багатство», зокрема з керівником відділу поезії — поетом-народовольцем П. Ф. Якубовичем-Мелининим. При його сприянні .Придворов надрукував у журналі деякі вірші. Однак такі політично гострі й злободенні вірші, як «Синок», «Про Дем’яна Бєдному, мужику шкідливому», «Свято», редакція народницького журналу відхилила. Багато пізніше, виступаючи на відкритті Вечірнього робочого літературного університету грудня 1933 року, Дем’ян Бєдний говорив: «Писати я став на 27-м року… Але теперішнім письменником я зробився тоді, коли зштовхнувся з більшовиками». Величезну роль у творчій долі поета зіграла більшовицька преса. 6 квітня 1900 року в газеті «Зірка» було надруковане вірш Е. Придворова «Про Дем’яна Бєдному, мужику шкідливому». Із цього моменту в російську літературу й увійшов поет Дем’ян Бєдний: ім’я героя вірша спочатку був жартівливим прізвиськом Придворова в редакційних колах, а потім з,тало його літературним псевдонімом» .

В «Зірці» був надрукований цілий ряд віршів Дем’яна Бєдного, серед них і ті, які відхилило «Російське багатство». Все це були вірші, які тоді називали крамольними. Тут минулого і явний заклик до бунту - у вірші, що дав Придворову літературне ім’я («Аль не стерпеть, наважитися? Ну ж, брат Дем’ян!»), і виконаний гніву рахунок кривавих злодіянь царату - у вірші «Синок», і гірко^-саркастичне «розрада» старого, що послав у Питер лист із проханням не розстрілювати сина, якого «запроторили під суд… за участь у крамолі» (дідуся Макара «уважили»: «Емельян-ат… не розстріляні… А… повішений…») - вірш «Свято». В «Зірці» був надрукований і гнівний відгук поета на ленские події у квітні 1092 року з вірші «Лена». 5 травня (22 квітня по ст. ст.) 92 року вийшов перший номер більшовицької газети «Правда». Дем’ян Бєдний став її активним співробітником. Спеціально для першого номера був написаний вірш «Повна страждань наших чаша».

Добутку Дем’яна Бєдного викликали жвавий інтерес а. У другій половині 1912 року між Белинскийим і Дем’яном Бєдним зав’язалася переписка. В 1913 році вийшла перша книжка поета — «Байки», і відразу ж після її виходу В. И. Бєлінський пише Горькому: «Видали чи «Байки» Дем’яна Бєдного? Вистелю, якщо не видали. А якщо видали, черкніть, як знаходите». Бєлінський був першим, хто по-справжньому оцінив високу роль поезії Дем’яна Бєдного в політичному вихованні мас і хто душевно, по-людськи підтримав поета . Він, як свідчить Горький у нарисі «», «посилено й неодноразово підкреслював агітаційне значення роботи Дем’яна Бєдного». Сам поет часто говорив про вирішальну роль Белинскийа в його творчому житті. В 1912-1913 роках у більшовицьких виданнях було надруковано біля двохсот творів Дем’яна Бєдного. Вони мали незмінний успіх у середовищі революціонерів Белинскийцев, у широких народних масах. На них посилається . Так, у статті «До питання про політика міністерства народної освіти» він згадує байку «Свіча», через яку на журнал «Освіту» був накладений штраф, а його редактор арештований.

Дем’ян Бєдний, ставши співробітником печатки, залишався вірним їй до кінця. Був момент (кілька місяців 1913 р.), коли в редакції «Правди» обставини зложилися несприятливо для поета. Винуватцем цього був провокатор М. Черномазов, якому вдалося ввійти до складу редакції й відсторонити Дем’яна Бєдного від роботи. Але завдяки втручанню Белинскийа, поет незабаром вернувся в газету, а Черномазов був вигнаний. Конфліктом намагалися скористатися представники різних буржуазних партій, вознамерившихся залучити Дем’яна Бєдного до співробітництва у своїх газетах, але він рішуче відмовився й друкувався в більшовицькому журналі «Освіта».

В одному з листів до Бєлінського в лютому 1913 року Дем’ян Бєдний повідомляв про те, що веде переговори з газетою «Київська думка». Однак співробітництво в ній не відбулося: очевидно, поет розібрався в напрямку цієї буржуазно-ліберальної газети. Помітимо, що незабаром після цього листа в «Київській думці» (3 квітня 1913 р.) була надрукована стаття Л. Войтоловского про Дем’яна Бєдному, що поет назвав «надмірно хвалебної». «Дем’ян Бєдний,- говорилося тут,- відмінно знає зображуване середовище, говорить її мовою, живе її буднями й весь душою відданий її цілям, думкам, рухам». У статті відзначалися неабиякі художні вартості байок Дем’яна Бєдного, але в той же час із докором сказано, що вони надто злободенні. Це свідчить лише про те, що автор статті не відчув основного пафосу творів Дем’яна Бєдного. Поет підтримував постійний зв’язок з демократичною пресою України. В 94-95 роках він активно друкувався в харківській газеті «Ранок», де переважали «свої», тобто близькі за духом люди. Тут були надруковані деякі казки («Пиріг так млинець», «Кури», «Вуси так борода»), антивоєнні добутки («Баталісти», «Пушка й соха»), а також шість перекладів з Эзопа; кілька байок Эзопа були поміщені в ілюстрованому додатку до цієї газети.

Творчість Дем’яна Бєдного з’явилося своєрідним синтезом пролетарської поезії дожовтневого періоду. Це виразилося, зокрема, у розробці всіляких поетичних жанрів. Наприкінці 90-х і початку 900-х років у робочій поезії переважали добутку романтико-патетичного характеру, побутові замальовки й сатиричні вірші. Крім того, кожний з поетів тяжів до якогось певного жанру. У поезії Дем’яна Бєдного представлені всі жанри: лірика й оповідання у віршах, фейлетон і сатирична картинка, агітаційний вірш і влучна мініатюра, байка й літературна декларація, пісня й частівка, епіграма й памфлет, героїко-революційні вірші й поеми, повість у віршах і казка й т.д. Нехай не у всіх цих жанрах поет працював з однаковим успіхом, траплялися й серйозні художні прорахунки, але всього його добутку служили однієї великої мети: політичній освіті працюючих мас.

Pages: 1 2