Д. і X. були - цілком у дусі нової комедії - кинуті на околицях Митилены на Лесбосі родителями з пам’ятними знаками, і юнак був вигодуваний козою, а дівчина - вівцею; вони були підібрані пастухами, які замінили їм батьків (Ламон і Миртала Д., а Дриас і Нала - X.). Юнак і дівчина, з дитинства знайомі, починають відчувати потяг друг до друга, пов’язане із хворобливо-гірким томлінням, не назвати, не зрозуміти яке вони не можуть: для Д. початком цих мучень став поцілунок X., для останньої - вид Д., що купається в ріці. Почуття молодих коханих описані із привабливою простотою й наївністю: викрадений розбійниками й повернутий Д. «думав, що душа його залишилася в розбійників, оскільки був юний, по-деревенски простий і не знав про розбійницькі витівки любові». Заслуговує на увагу, що другорядні герої ніколи не затьмарюють надовго взаємин Д. і X.: суперник юного пастуха Доркон не тільки не домагається взаємності від X., але й допомагає їй перед смертю врятувати коханого від піратів; подібну послугу робить Д. і парасит Гнатон, закоханий у нього, марне пытавшийся одержати його в подарунок від молодого хазяїна й описаний у романі без усякого співчуття. Старий Филет викладає Д. і X. свої уроки любові, пояснюючи їм причину хвороби, називаючи винуватця - Ерота - і пропонуючи потрійні ліки: поцілунки, обійми й зіткнення нагими тілами. Це ліки, застосовуване повільно й поступово, не дало їм зцілення; досвідчена жінка Ликэнион навчила Д. і більше сильному засобу, але він так і не зважився до весілля вдатися до нього. (Цю деталь особливо високо оцінив Ґете.) Зовсім справедливо відзначене Д. С. Мережковским «дивне сполучення порочного зі цнотливим, хворобливо-витонченого, того, що ми тепер позначаємо споганеним словом «декадентське» - з наївним, чистим, боязким», хоча до його символічних інтерпретацій роману треба ставитися з обережністю.

Д. був упізнаний хазяями Дионисофаном і Клеаристой як син і виявився спадкоємцем прекрасного маєтку; на бенкеті на честь цієї події Мегакл, один з перших багатіїв Мити-Льони, довідається в такий же спосіб X., оказавшуюся його дочкою. Юнак і дівчина, одружившись, не спокушені блиском міського життя, воліють їй свою колишню, пастушачу.»Швства героїв описані в романі Лонга з більшою подробицею, чим в інших добутках подібного жанру; однак навряд чи має сенс убачати в добутку психологізм: зображення милих і наївних переживань (їхнє буколічне фарбування привело Мережковского до висновку про відсутність мужніх рис у характері Д. і «жіночої завзятості й безстрашності любові» у характері X.) на тлі прекрасної природи є тонка літературна стилізація, далека від претензій на вірогідність і сильно залежна від жанрових законів. Саме таке й був вплив роману Лонга на пізнішу літературу: він виявився фактично провідником тих ремінісценцій, які сам так рясно використовував.

Образи Д. і X. неодноразово втілювалися в балеті. Перша й сама значна постановка (на музику М. Равеля) була здійснена М. М.Фокіним (1912) з В. Ф.Нижинским і Т. П.Карсавиной у головні партіях