Мене, як ріку, Сувора епоха повернула… А. Ахматова-Ганна Ахматова - яскравий, оригінальний, самобутній |i поет. Уважається, що саме вона відкрила в російській літературі “жіночу” поезію - повну таємниці, загадки, любові й інтуїтивного предчувствования. У поетичній творчості А. Ахматовій лірична героїня з’являється в не зовсім звичайному для жіночої поезії ракурсі громадянина. Тему батьківщини, Росії можна простежити в багатьох добутках поета: починаючи з напівпризнань, дорогих серцю спогадів у ранній ліриці А. Ахматовій, ця тема згодом стає постійною супутницею її зрілої творчості. Ти знаєш, я нуджуся в неволі, Про смерть Добродії молячи

Але всі мені пам’ятна до болю Тверская вбога земля. У роки першої світової війни тема батьківщини допомогла А. Ахматовій зайняти позицію, що помітно відрізнялася від офіційної пропагандистської літератури, що прославляє це народне нещастя, що принесло стільки горя й страждань. У поданні Ахматової війна завжди була злом і трагедією, і в її творчості народне горе показане крізь призму переживань простій росіянці жінки

Строки страшні наближаються. Незабаром Стане тісно від свіжих могил. Чекайте глада, і боягуза, і мору, И затменья небесних світил… Нескінченно різноманітні образи любові у творчості А. Ахматовій, але сама всеосяжна й глобальний - це любов до Батьківщини, до Росії, особливо у важку для країни мінуту, під час страждань її народу. Ялівця запах солодкий Від палаючих лісів летить

Над хлопцями стогнуть солдатки, Овдовілий плач по селу дзенькає. Не дарма молебні служились, Про дощ тужила земля: Червоною вологою тепло окропились Затоптані поля. А. Ахматова не могла спокійно й равнодушно ставитися до жахів війни

У вірші “Молитва” вона просить Бога прийняти від її будь-які, навіть найстрашніші для жінки жертви, аби тільки рідна країна знову знайшла спокій і велич. твір з аллсоч. ру © 2005 Дай мені гіркі роки недуги, Задыханья, безсоння, жар, Отыми й дитини, і друга, И таємничий пісенний дарунок - Так молюся за твоєю літургією Після стількох томливих днів, Щоб хмара над темною Росією Стала хмарою в славі променів. Але революція принесла ще більше випробувань на частку великого поета. Лихоліття переоцінки цінностей, руйнування старий і звичного, початок побудови невідомого нового

Багато хто не витримували тяжкої обстановки, що зложилася в країні, їхали за кордон, але А. Ахматова не мислила себе у відриві від Батьківщини, еміграція здавалася їй зрадництвом. Мені голос був. Він кликав утешно, Він говорив: “Іди сюди, Залиш свій край глухої й грішний, Залиш Росію назавжди. Я кров від рук твоїх відмию, Із серця вийму чорний сором, Я новим ім’ям покрою Біль поразок і образ”. Але равнодушно й спокійно Руками я замкнула слух, Щоб цим мовленням невартої Не опоганився скорботний дух. Вершиною цивільної поезії А. Ахматовій можна вважати лірикові періоду Великої Вітчизняної війни

У віршах цього періоду вражає насамперед дивна органічність, відсутність сумнівів, непевності у висловленні своєї життєвої позиції. Завжди готова вступити в бій, Ахматова із честю й достоїнством приймала й переборювала випробування долі, призиваючи й свій народ до стійкості й опору. І та, що сьогодні прощається з милим, - Нехай біль свою в силу вона переплавить, Ми дітям клянемося, клянемося могилам, Що нас скоритися ніщо не змусить

Поезія Ахматової дивна тим, що тут загальнонародн і історичне розкривається через особисте й інтимне. Теперішнім пам’ятником національної трагедії стала поема “Реквієм”, у якій поет розповідає нам не тільки про своє горе й біль, але й допомагає почути жорстокий голос того часу, побачити страждання й лихо всього народу. Це було, коли посміхався Тільки мертвий, спокою радий, И непотрібним привеском бовтався Біля в’язниць своїх Ленінград… Зірки смерті стояли над нами, И безвинна корчилася Русь Під кривавими чоботями И під шинами чорних марусь. У віршах післявоєнного періоду частіше звучать мотиви міркування над минулим, над долею свого покоління й народу

Про свої вірші А. Ахматова пише: “Для мене в них - зв’язок моя із часом, з новим життям мого народу. Коли я писала їх, я жила тими ритмами, які звучали в героїчній історії моєї країни. Я щаслива, що жила в ці роки й бачила події, яким не було рівних”. І чудилося: поруч крокують століття И в бубен незрима била рука, И звуки, як таємні знаки, Перед нами кружлялися в мороці