Франц Моор заздрить своєму старшому братові Карлові: той чарівний і гарний, до молодшого ж брата природа виявилася немилостива («збанкрутувала перед моїм народженням»). Ф.М. бажає за всяку ціну одержати те, у чому йому відмовлено, - замок і гроші батька, Амалию, що люблять обоє брата, але яка віддала перевагу Карлові. Франц Моор не зупиняється ні перед чим: він обмовляє, підмінює листа, інсценує звістку про загибель Карла, намагається спокусити Амалию, заживо ховає батька. Франц Моор матеріаліст, він не вірить у Бога, і тільки на порозі загибелі, коли брат зі своїми розбійниками приходить у замок, щоб помститися йому, цей безбожник кличе до себе пастора

Але той відмовляє Франц Моор відпустити два найтяжчих гріхи: «Батьковбивством зветься один, братовбивством інший!» У сказі він проганяє пастора, богохульствует, не бажаючи «доставити небу торжества», і в страху перед помстою брата, чиє життя покалічене по його провині, убиває себе. Деякі дослідники бачили у Ф.М. памфлетний образ мислителя-матеріаліста XVIII століття, карикатуру на французьких просвітителів, хоча швидше за все Шиллер прагнув показати якесь абсолютне втілення зла, використавши бродячий сюжет про суперництво двох братів, відбитий ще в біблійних сказаннях. У німецькому театрі роль Ф.М. залучала великих акторів більше, ніж образ Карла Моора. Першим виконавцем ролі Ф.М. був А.-В.Иффланд (1782), згодом образ Ф.М. втілювали Людвіг Девриент і Йозеф Кайнц, Иоганн Флек і Олександр Моисеи.