Бунін «Вечір» Мені здається, що немає й не може бути людей, байдужих до поезії. Коли ми читаємо вірша, у яких поети діляться з нами своїми думками й почуттями, розповідають про радість і сум, захваті й уболівай, ми страждаємо, переживаємо, мріємо й радіємо разом з ними. Я думаю, що настільки сильне відповідне почуття пробуджується в людей при читанні віршів тому, що саме поетичне слово втілює в собі найглибший зміст, найбільшу ємність, максимальну виразність і надзвичайну силу емоційне фарбування. Ще В. Г. Бєлінський відзначав, що ліричний добуток не можна не переказати, не розтлумачити. Читаючи вірші, ми можемо лише розчинитися в почуттях і переживаннях автора, насолодитися красою створюваних їм поетичних образів і із захватом слухати неповторну музикальність прекрасних віршованих рядків!

Що може бути важливіше для художника слова, чим присутність його добутків не тільки на книжкових полках, але й у серцях мільйонів людей! У віршів Івана Олексійовича Буніна доля саме така. Відкривши вперше томик віршів поета, я раптом побачила, почула, відчула життя у всіх фарбах, життя яскраву, соковиту, цілком реальну й озвучену. Усе з навколишні нас миру потрапило в поле зору цієї дивної людини!

Одне із самих, на мій погляд, проникливих віршів Буніна «Вечір» стало моїм улюбленим. Поетичний мир поета, складний і різноманітний, у цьому добутку являє собою художню нерозривну тканину з картин, мотивів і тим, головна з яких - вічний пошук людиною чогось кращого: Про щастя ми завжди лише згадуємо. А щастя всюди… Люди живуть у погоні за примарним щастям. Їм здається: от ще небагато, ще мало-мало, і воно з’явиться…

Зайнятий цією безглуздою гонкою, людина не знаходить часу, щоб зупинитися, оглянутися навколо: може бути, щастя зовсім поруч? Можливо, побачити його відблиски у звичайних явищах нашої повсякденності дано не кожному. Напевно, для цього треба бути поетом…

Бунін людин, для якого щастя таїться в кожній речі, у кожному явищі, треба тільки вміти його розглянути. Поет створює свої образи так талановито, що, читаючи його рядка, я наяву бачу принадність осінньої природи з її вологим повітрям, буйними фарбами, шелестом листів під ногами: От цей сад осінній за сараєм И чисте повітря, що ллється у вікно. У бездонному небі легким білим краєм Встає, сіяє хмара… Я розумію, що все це й небо, і хмари, і сад і є теперішнє щастя! Бунін хоче допомогти всім людам на Землі стати счастливее; поет намагається пояснити, що для цього треба вдивлятися в кожний дріб’язок, уміти чути, бачити й почувати: …

Ми мало бачимо, знаємо, А щастя тільки знаючим дане. Звичайно, у повсякденній круговерті всім нам ніколи годинниками любуватися красами природи, але, може бути, варто прислухатися до Буніна й на мить відвести «втомлений погляд» від книги, щоб помилуватися маленькою пташкою, що сіла на підвіконня? Я думаю, що якщо кожна людина навчиться бачити прекрасне й дивне copyright