Самим культурним письменником на Русі назвав Брюсова А. М. Горький. Дійсно, у Брюсові вдало сполучалися разнообразнейшие культурні інтереси й широкі творчі можливості. Його літературна діяльність була воістину універсальною. Поет і перекладач, прозаїк і драматург, критик і публіцист, історик і літературознавець, людина енциклопедичної ерудиції, невичерпній енергії й працездатності, Брюсов своєю універсальністю нагадує його старшого сучасника в українській літературі - Івана Франко

У величезному брюсовском спадщині - а тільки при житті він видав понад 80 книг, що далеко не охоплюють усього їм написаного,- провідне місце належить поезії. Про Брюсова традиційно говорять як про вождя й найбільшого представника російського символізму. Таке визначення, звичайно, має підстави, але воно далеко не вичерпує різноманіття його поетичного вигляду й, головне, не враховує того основного, без чого Брюсов бачиться занадто односторонньо,- глибоких прихованих плинів у його творчій еволюції, які наприкінці привели його в стан поетів Жовтня. Високі достоїнства творчої спадщини Брюсова зізнаються, усе більше широким колом читачів. Не все написане їм рівнозначно, але рішуче все - повчально.

Валерій Якович Брюсов народився грудня (ст. ст.) 1873 року в сім’ї московського купця, З дитинства його оточував «побут, відбитий Островським», хоча інтереси сім’ї в загальному минулому незрівнянно ширше, ніж у представників «темного царства». «Над столом батька постійно висіли портрети Чернишевського й Писарєва»,- згадував поет в автобіографії. «Я був вихований, так сказати, «з пелюшок» у принципах матеріалізму й атеїзму»,- полушутя-полусерьезно резюмував він, Майбутній поет «поглинав книги». Ще до надходження в гімназію він прочитав їх «величезну кількість». Це були як «чисто літературні», так і книги по природознавству, астрономії, математиці. У ранній юності він захоплювався Пушкіним і Лермонтовим, Фетом і Надсоном. В університетські ж роки (Брюсов учився на історико-філологічному факультеті Московського університету) відбулася як би переоцінка його літературних ідеалів. Перші друковані вірші поета ставляться до 1894-1895 років. Смаки й симпатії ранньої юності позначилися на них лише в самій незначній мері

В 90-і роки в російську літературу проникали перші декадентські віяння. Читачеві вже були відомі імена Мінського, Мережковского, Бальмонта. Символізм як літературне явище вже існував. Брюсов доглянув у ньому свою «дороговказну зірку». Уже в 895 році він заявив про своє небажання «писати в узаконених формах» і змінив ледь наметились у його світогляді «принципам матеріалізму». Двадцятилітній поет уже почував себе — ні мало, ні багато-потенційним вождем нової літературної школи. Але суспільне визнання до нього не приходило,— навпаки, його перші збірники були зустрінуті в багнети. У середині 90-х років їм були видані три збірники «Російські символісти», значну частину яких склали його власні вірші, згодом (93) об’єднані в цикл (Юнацьке). В 1895 році виходить перше, а в 1896 - друге видання збірника Брюсова Шедеври», а ще через рік - книга віршів « «Це - я».

Програма російського символізму, як неї розумів Брюсов, голосно проголошувалася в його віршах. Явно програмний характер носять ті «три завіти», з якими звертається він до адресата вірша «Юному поетові» (1896): піти від сучасності («не живи сьогоденням»), зосередитися в собі самому («сам… себе полюби безмежно»), служити мистецтву як якоїсь самоцілі («поклоняйся мистецтву, тільки йому, безроздільно, безцільно»). Мотив неприйняття сучасної йому дійсності проходить через всю ранню творчість Брюсова. Разом з тим поет далекий від революційного заперечення існуючого політичного будуючи

«Тривогам вселеної» Брюсов демонстративно протиставляє екзотичні таїнства, що відкриваються тільки уяві поетичного «я» і нікому більше. Звідси його крайній індивідуалізм. У вірші 1894 року «Пам’ятник», що носить явно полемічний характер стосовно однойменному пушкінського, Брюсов зовсім недвозначно визначає свою поетичну платформу: «нехай роки довгі покриють серпанком синьої» споруджений їм пам’ятник і «заворожать» його від «юрби». Позиція автора стає зухвало антигромадською. «У ті роки,— писав згодом поет,— попрощавшись зі своїм дитячим республиканством, (я) рішуче цурався питань громадськості й усе більше й більше віддавався літературі». «Покинувши людей», поет ішов «у тишу», залишаючись наодинці зі своею «мрією»; «стара проза» навколишнього життя в його «примарах і снах» перетворювалася в гармонійний «мир зачарувань».

Події імперіалістичної війни, як у свій час поразка царату в російсько-японській війні 1904-1905 років, дали Брюсову можливість ще глибше осягти антигуманний характер політичного ладу Росії. До розглянутого періоду ставиться досить активне спілкування Брюсова з А. М. Горьким. Ще в 1900 році великий пролетарський письменник відчув у Брюсові «щось міцне, тверде». «Ви, мені здається, могли б добре заступитися за гноблену людину…»,- писав він тоді у зв’язку з подіями в Київському університеті . Тепер же в Горького встановлюється із Брюсовим міцний і тривалий контакт. «Дуже хочеться працювати з Вами багато й довго,- пише йому Горький.- И - це не комплімент, повірте! - я не знаю в російській літературі людини більше діяльного, чим Ви. Чудовий Ви працівник» 2. У ці роки Брюсов друкується в «Новому житті», одержує запрошення брати участь у горьковской «Літописі», багато працює над перекладами антології, що видається по ініціативі Горького, «Поезія Вірменії» 3. У дні, коли Горького особливо завзято труїла реакційна преса, він присвячує йому сонет «Максимові Горькому в липні 1917 року».

Подолання Брюсовим його споконвічних символістських принципів відбувалося не без впливу великого Буревісника революції. Брюсов продовжує свої творчі експерименти. Пошуки більше виразних художніх форм ведуться їм як би

у декількох напрямках одночасно: він прибігає до зримої класичної пластики й до досить абстрактної символіки; його стих те пісенно-музичний, те раціоналістично строгий і сухий: він як би нарочито сковується карбованими формами. Строгі «геометричні» лінії брюсовского віршування є як, би живою ілюстрацією до відомого афоризму Пушкіна: «Натхнення потрібно в поезії, як і в геометрії».

У широкому поетичному діапазоні Брюсова переджовтневого десятиліття домінуючої є нота постійно, що підсилюється тяжіння, до максимальної відчутності, предметності зображення, до оспіваного згодом Маяковським «вагомості», «брутальності» і «видимості» вірша. Це одна з головних особливостей майстерності Брюсова, що відмежували його від символістської поезії. «Брюсов любить матерію, любить камінь і метал більше, ніж промені, газ і пари, любить вагому, що підкоряється карбуванню природу більш, ніж невловим і невимовне»,- писав А. В. Луначарский’. Основною тенденцією творчого розвитку Брюсова 900-х років була тенденція переходу від суб’єктивно-ліричного споглядання дійсності - реальної й мнимої - до її об’єктивно-епічного відтворення. Це виразилося й у звертанні Брюсова к- великим літературним формам і жанрам (поетичним і прозаїчним), і в тих відчутних змінах, які перетерпів у його творчості 900-х років жанр ліричної мініатюри

У період між двома росіянами революціями (1905 р. і Жовтневої 1917 р.) як ніколи широко виявилися разнообразнейшие творчі можливості Брюсова. Поряд з тут художніми добутками, що називалися, у цей час з’являються кращі роботи Брюсов-пушкініста, зокрема літературознавчі трактати про «Мідного вершника» і «Маленьких трагедіях», створюється книга «Далекі й близькі» (1912), що містить коштовні спостереження над творчістю російських поетів «від Тютчева до наших днів», пишуться оригінальні дослідження з теорії віршування, об’єднані в збірник «Досвіди» (92-98), і, нарешті, триває робота над перекладами кращих зразків світової поезії - давньогрецької, римської, англійської, німецької, французької, італійської, фінської, латиської, вірменської, української

Pages: 1 2