А. Олексин у повісті зачіпає одне з найважливіших моральних питань: про посередність і талант, про бездуховність, егоїстичність і добросердя. Оленька - дійсно обдарований, єдиний у сім’ї дитина. Але які б твір з оллсоч © 2005 не були здатності, вони не виправдують егоїзму. Людина, з дитинства оточений любов’ю, увагою й розумінням, виростаючи, жадає від людей цих проявів за всяку ціну. Талановита людина завжди перебуває в центрі уваги, він виділяється із загальної маси, і злиття з нею найчастіше не відбувається

Проти “помітності” Оленьки бореться “божевільна Євдокія”. Вона прямолінійна й проста, і методи, якими вона користується у вихованні Оленьки, такі ж прості. “Божевільна Євдокія” бореться проти егоїзму. Вона вважає, що “даний від Бога талант заслоняє людину від навколишніх і це є основною причиною егоїзму”.

Спроба прищепити Оленьке талант людяності тільки підсилює її егоїзм. Євдокія не намагається зрівняти талант із посередністю. Та й що значить посередність? Безталанна людина?

Немає. Є подання про загальний рівень. Люди одержують його, і залежно від сприйнятливості й самореалізації можуть відкрити в собі здатності до поезії, фізиці, до добра, любові, чуйності. Виходить, що безталанних-те людей практично немає. Євдокія - не безталанна людина. Вона намагається зробити людей краще, ніж вони є

Інша справа, як вона уявляє собі це “краще”. Але саме це прагнення робить її не такий, як інші. Вона по-своєму талановита