Боротьба добра й зла ”Майстер і Маргарита” | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Боротьба добра й зла ”Майстер і Маргарита”

Свою головну книгу, що називався тоді “Чорний маг” або “Копито інженера”, Булгаков задумав і став писати, очевидно, узимку 1929-1930 років. Останні вставки в роман він диктував своїй дружині в лютому 1940 року, за три тижні до смерті. Він писав “Майстра й Маргариту” у цілому більше 10 років. Одночасно з написанням роману йшла робота над п’єсами, інсценівками, лібрето, але цей роман був книгою, з якої він не має сил був розстатися, роман-доля, роман-заповіт. Роман увібрав у себе майже все з написаних Булгаковим добутків: московський побут, відбитий у нарисах “Напередодні”, сатирична фантастика й містика, випробувана в повістях 20-х років, мотиви лицарської честі й неспокійної совісті в романі “Біла гвардія”, драматична тема долі гнаного художника, розгорнута в “Мольере”, п’єсі про Пушкіна й Театральний роман…

До того ж картина життя незнайомого східного міста, відбитого в “Бігу”, готовила опис Ершалаима. А сам спосіб переміщення в часі назад до першого століття історії християнства й уперед до утопічної мрії “спокою” нагадував про сюжети “Блаженства” і “Івана Васильовича”… Про роман Булгакова дослідниками різних країн написано дуже багато літератури й ще, напевно, чимало буде написане

Серед трактовавших книгу є й такі, що схильні були читати її як зашифрований політичний трактат: у фігурі Воланда намагалися усі права захищені 2001-2005 угадати Сталіна й навіть його свиту розписували по конкретних політичних ролях в Азазелло, Коровьеве намагалися вгадати Троцкого, Зинов’єва й т.п. Важко уявити собі що-небудь більше плоске, одномірне, далеке від природи мистецтва, чим таке трактування булгаковського роману. Інші толмачі роману побачили в ньому апологію диявола, милування похмурою силою, якесь особливе, чи не хвороблива пристрасть автора до темних стихій буття. При цьому вони досадували на безрелігійність автора, його нетвердість у догматах православ’я, що дозволила йому скласти сумнівне “Євангеліє від Воланда”.

Інші ж, цілком атеїстично настроєні, дорікали письменника в “чорній романтиці” поразки, капітуляції перед миром зла. Справді, Булгаков називав себе “містичним письменником”, але містика ця не помрачала розум і не залякувала читача. Воланд і його звита робили в романі образливі й часто мстиві чудеса, як чарівники в добрій казці: з ними, по суті, минулому шапка-невидимка, килим-літак і меч-кладенец, меч караючий. Однієї з головних мішеней очисної роботи Воланда стає самовдоволення розуму, особливо розуму атеїстичного, що змітає зі шляхи заодно з вірою в бога всю область загадкового й таємничого. З насолодою віддаючись вільної фантазії, розписуючи фокуси, жарти й перельоти Азазелло, Коровьева й кота, любуючись похмурою могутністю Воланда, автор посміюється над упевненістю, що всі форми життя можна расчислить і спланувати, а процвітання й щастя людей нічого не варто влаштувати варто тільки захотітися

Зберігаючи довіру до ідеї Великої Еволюції, Булгаков сумнівається в можливості штурмом забезпечити рівномірний і односпрямований прогрес. Його містика оголює тріщину в раціоналізмі. Він осміює самовдоволену крикливість розуму, упевненого в тім, що, звільнившись від марновірств, він створить точне креслення майбутнього, раціональний пристрій всіх людських відносин і гармонію в душі самої людини. Розсудливі літературні сановники начебто Берліоза, давно розставшись із вірою в бога, не вірять навіть у те, що їм здатний перешкодити, поставити підніжку його величність випадок

Нещасний Берліоз, що точно знав, що буде робити ввечері на засіданні Массолита, усього через кілька хвилин гине під колісьми трамвая. Так і Понтій Пілат в “євангельських главах” роману здається собі й людям людиною могутнім. Але проникливість Иешуа вражає прокуратора не менше, ніж співрозмовників Воланда дивні мовлення іноземця на ослоні в Патріарших ставків

Самовдоволення римського намісника, його земне право розпоряджатися життям і смертю інших людей, уперше поставлено під сумнів. Пілат вирішує долю Иешуа. Але по суті Иешуа вільний, а він, Пілат, відтепер бранець, заручник власної совісті. І цей двохтисячорічний полон покарання тимчасовій і мнимій могутності

На противагу калейдоскопу мистики й чудес у главах про сучасну Москву, сцени в Ершалаиме абсолютно реальні. У ранковому й передвечірнім висвітленні обрису людей і предметів точні й чіткі, начебто дивишся на них крізь ідеально прозоре скло. Історія Иешуа Га-Ноцри лише в самому початковому варіанті роману мала одного оповідача-диявола. Заохочується недовірою співрозмовників на ослоні, Воланд починає оповідання як очевидець того, що трапилося дві тисячі років тому Вершалаиме.

Кому, як не йому, знати все: це він незримо стояв за плечем Пілата, коли той вирішував долю Иешуа. Але оповідання Воланда був продовжений уже як сновидіння Івана Бездомного на лікарняному ліжку. А далі естафета передається Маргариті, що читає по врятованих зошитах фрагменти роману Майстри про смерть Іуди й похованні

Три точки зору, а картина одна, хоч і відбита різними оповідачами, але саме тому тривимірна по обсязі. У цьому як би стан незаперечної вірогідності случившегося. Один з яскравих парадоксів роману полягає в тім, що, неабияк набедокурив у Москві, зграя Воланда в той же час повертала до життя порядність, чесність і жорстоко карала зло й неправду, служачи як би тим самим твердженню моральних тисячолітніх заповідей

Воланд руйнує рутину й зазнає кари паскудникам і пристосованцям. І якщо ще його звита з’являється в личині дрібних бісів, небайдужих до підпалів, руйнуванню й пакостничеству, те сам мессир незмінно зберігає деяку величавість. Він спостерігає булгаковську Москву як дослідник, що ставить науковий досвід, немов він і впрямь посланий у відрядження від небесної канцелярії

На початку книги, дурячи Берліоза, він затверджує, що прибув у Москву для вивчення рукописів Герберта Аврилакского, йому йде роль ученого, експериментатора, мага. А повноваження його великі: він має привілей наказующего діяння, що ніяк не з руки вищому споглядальному добру. До послуг такого Воланда легше вдатися й зневіреної в справедливості Маргариті. “Звичайно, коли люди зовсім пограбовані, як ми з тобою ділиться вона з Майстром, вони шукають порятунки в потойбічної сили”. Булгаковська Маргарита в дзеркально переверненому виді варіює історію Фауста

Фауст продавав душу дияволові заради пристрасті до пізнання й віддавав любов Маргарити. У романі Маргарита готова на угоду з Воландом і стає відьмою заради любові й вірності Майстрові. Думка про перетворення, перевтілення завжди хвилювала Булгакова. На нижчому щаблі це перетворення зовнішнє. Але здатність до зміни вигляду на іншому поверсі задуму переростає в ідею внутрішнього перетворення

У романі свій шлях щиросердечного відновлення проходить Іван Бездомний і в результаті заодно з минулою біографією втрачає своє штучне й тимчасове ім’я. Тільки недавно в суперечці із сумнівним іноземцем Бездомний, вторячи Берліозові, осміював можливість існування Христа, і от уже він, у марній погоні за Воландовской зграєю, виявляється на березі Москви-Ріки і як би робить хрещення в її купелі. З паперовою іконкою, приколеної на груди, і в нижній білизні є він у ресторан Массолита, зображений подобою вавилонського встрепа з буйством плоті, грою марнославства й лютими веселощами. У новому вигляді Іван виглядає божевільним, але в дійсності це шлях до видужання, тому що, лише потрапивши в клініку Стравінського, герой розуміє, що писати кепські антирелігійні агітки гріх перед істиною й поезією. Берліозові за його невір’я в чудеса відрізали голову, а Іван, ушкодившись головою, втративши розум, як би знаходить його, прозрівши духовно.

Один із проявів щиросердечного видужання відмова від претензії на усезнання й всерозуміння. В епілозі роману Іван Миколайович Понырев виникає перед нами у вигляді скромного вченого, начебто за одне із прізвищем змінилася й всі його духовна істота. Перевтілення відзначить і фігуру Майстра, і Маргарити

У Булгакова вона вже зовсім явно схильна до перевтілення, міграції душі в чи дусі нової антропософії або платоновского переселення душ. Є в ній відсвіт Маргарити Навррской московської прапрапраправнучкой “Корольови Марго” називає її Коровьев. Але адже Маргариті призначено ще обернутися відьмою й, зробивши свій небезпечний і мстивий політ над Арбатом, виявитися на балі в сатани. Притягає до себе загадка слів, що визначили посмертну долю Майстри: “Він не заслужив світла, він заслужив спокій”. Учитель Левия Матвія не хоче взяти Майстра “до себе, у світло”, і це місце роману не зрячи стало місцем спотикання для критики, тому що, очевидно, саме в ньому укладене властиво авторське відношення до віри й до ідеї безсмертя

Pages: 1 2

Збережи - » Боротьба добра й зла ”Майстер і Маргарита” . З'явився готовий твір.

Боротьба добра й зла ”Майстер і Маргарита”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.