Біоетика, що виникла близько 20 років тому, з’явилася відповіддю на так звані “проблемні ситуації” у сучасній клінічній практиці. Широке обговорення “проблемних ситуацій” у сучасному суспільстві стало маніфестацією ідеології захисту прав людини в медицині. У зв’язку з останньою обставиною деякі основні проблеми біоетики виявилися винятково близькі по змісту морально-етичним дилемам, що виникають при наданні медичної допомоги

Дилема патерналистского й непатерналистского підходів у сучасній медицині є “червоною ниткою” для всієї біоетики. Патерналистская модель взаємин лікаря й пацієнта заснована на тім, що життя людини - пріоритетна цінність, “благо хворого - вищий закон” для лікаря, повноту відповідальності за прийняття клінічних рішень бере на себе лікар. Навпроти, непатерналистская модель виходить із пріоритету моральної автономії пацієнта, у силу чого ключовий стає категорія прав пацієнта

1. Психіатрія

“…Божевільні не злочинці, а хворі…” (Ф. Пинель, 1801) “…Всі люди народжуються вільними й рівними у своєму достоїнстві й правах…” (Загальна декларація прав людини, 1949) Патерналистское початок зіграв надзвичайно важливу роль в історії психіатрії. Із твердженням патерналистских взаємин лікаря й психічно хворого зв’язано, по-перше, самовизначення психіатрії як самостійної медичної дисципліни, по-друге, формування відносини суспільства до божевільних як до хворих людей

Головна заслуга того, що “божевільні були підняті до достоїнства хворих” , належить французькому лікареві Ф. Пинелю, що в 1793 р. зняв ланцюга із хворих у паризькій державній лікарні Бистер. Його реформа психіатрії відразу ж виявилася апофеозом лікарського патерналізму. Пинель радив різні засоби (турботу, заступництво, пещення, поблажливість, лагідність, повчальність, вимогливість, умовляння й т.д.) - аби тільки домогтися мети: скорити хворого, завоювати його довіру. Пинель однак допускав застосування у відношенні деяких хворих розумних мір стиснення - “гамівної сорочки” і тимчасової ізоляції

Через 50 років англійський лікар Д. Конолли пропонує виключити у відношенні душевнохворих будь-які міри стиснення. Він висуває принцип “Ніякого стиснення” . Але патерналистская модель психіатричної допомоги переважала в усьому світі аж до середини ХХ в

Провісником кризи лікарського патерналізму в психіатрії в західних країнах стала криза психіатричних лікарень, що почався в 50-е рр. ХХ в. В 1955р. комітет експертів ВІЗ висловився про необхідність розширення лікування психічних хворих без ізоляції від суспільства. В 70-е рр. у психіатрії США активно проводиться нова політика - політика деинтситуциализации психічних хворих

Варто також звернути увагу на давно відомий у медицині феномен госпитализма. Висхідне до Пинелю подання про приміщення в лікарню як безумовному благу для душевнохворих обернулося для багатьох з них багаторічним (а те й довічним) перебуванням у лікарняних умовах. Проникливі лікарі-клініцисти давно відзначали негативні сторони госпитализма: втрату соціальної активності, розрив соціальних зв’язків, емоційну ізоляцію, хронизацию патології й т.д

У США широкомасштабний рух за “психіатрію без лікарняного ліжка” привело до масового закриття державних психіатричних клінік, однак нова система психіатричної допомоги виявилася нездатної забезпечити кваліфікованою медичною допомогою найбільш важкий контингент хворих. В останні роки в США одержали розвиток різні більше “м’які” форми психіатричної допомоги - часткової госпіталізації, психіатричне обслуговування в лікарнях загального типу й т.п

Одночасно в 60-е рр. у Європі, а потім і в Америці навколо психіатрії розгорталися ще більш драматичні події, що теж передбачили деякі сюжети й концепції біоетики. Мова йде про рухи “антипсихіатрів” , що затверджували, що “психічних хвороб” ні, що психіатричний діагноз - це соціальний “ярлик” , що психічно хворих ні, що психіатрія не наука, а психіатри - не лікарі й т.д

Соціальний контекст “антипсихіатрії” виявився дуже близький антипатерналистской ідеології, що остаточно оформилася вже в рамках біоетики через десятиліття після виникнення “антипсихіатрії”

Антигоспітальні й антипсихіатричні рухи стали предтечей дійсно революційних змін у психіатрії в 80-е рр., коли соціальний контекст надання психіатричної допомоги став в основному визначатися ідеєю захисту цивільних прав душевнохворих

Маючи на увазі сучасну формулу “що не заборонено, те дозволено” , варто порушити питання: а що заборонено в цивілізованому суспільстві відносно душевнохворих людей? Відповідь буде нетривіальним уже тому, що він має юридичний зміст. Соціальне відчуження, невиправдане обмеження прав, презирливе або зневажливе відношення, будь-які інші форми приниження людського достоїнства душевнохворих - все це тепер підлягає правовій оцінці й регуляції за допомогою юридичних механізмів

Головною проблемою при наданні психіатричної допомоги є недобровільне лікування. Аж до середини ХХ в. примусова госпіталізація гнітючої частини душевнохворих уважалася непорушною соціальною нормою

Протягом ХIХ в. у європейській психіатрії поряд з парадигмою лікарського патерналізму сформувалася парадигма юридичного контролю психіатричної справи. У той час як лікарський патерналізм ґрунтувався й ґрунтується на етичній традиції медичної професії, апелювати до безпосередності морального почуття милосердя, гуманності, поняттям лікарського боргу й відповідальності, “юридична парадигма” у психіатрії знаходить опору в поняттях справедливості й законності

Події, що безпосередньо визначили сучасні підходи до проблеми примусового лікування душевнохворих, ставляться до середини ХХ в

В 1954 р. комітет експертів ВІЗ по психічному здоров’ю визначив госпіталізацію соціально небезпечних психічно хворих через суд як принизливу для них і їхніх родичів, а існуюче в багатьох країнах тоді законодавство, що регламентувало примусове лікування, назвав “архаїчним” оскільки в ньому копіювалася модель карного судочинства. В 1959 р. в Англії був прийнятий закон про психічне здоров’я. Відповідно до цього закону, принцип госпіталізації в психіатрії повинен бути таким же, як і в інших областях медицини. Недобровільна госпіталізація - лише “особливі випадки” у медицині. Уже до кінця 50-х рр. у Великобританії добровільна госпіталізація відбувалася в 75% випадків

Випадки недобровільної госпіталізації - це в етико-юридичному плані типова “проблемна ситуація” , оскільки пацієнтові тут повинні бути забезпечені спеціальні гарантії захисту його цивільних прав. Очевидно, що недобровільна госпіталізація має місце відносно осіб із глибокими психічними розладами, що серйозно порушують здатність судження, оцінку реальності й поводження

У законі РФ “Про психіатричну допомогу й права громадян при її наданні” принцип добровільності випереджає всі інші норми, тобто теж є основним

Лібералізація психіатричної служби почалася в нашій країні в 1988 р., коли Президія Верховної Ради СРСР затвердив нове “Положення про умови й порядок надання психіатричної допомоги” . Цей документ, по суті справи, відзначив ст. 56 закону РСФСР “Про охорону здоров’я” , тому що основним принципом надання психіатричної допомоги думав принцип добровільності. У перший же рік дії “Положення” з диспансерного психіатричного обліку було знято більше 1.000.000 чоловік, а обертаність у психіатричні диспансери зросла в 3,5 рази. Протягом 1989р. число примусових госпитализаций скоротилося на 40 - 60 %

Згідно “Положенню” недобровільна госпіталізація (без згоди хворого або його родичів) виробляється за рішенням лікаря-психіатра, якщо хворий по своєму психічному стані становить безпосередню небезпеку для себе або навколишніх

Отже, в основі сучасних систем організації психіатричної допомоги поряд з парадигмою лікарського патерналізму і юридичного контролю лежить також парадигма захисту й гарантій цивільних прав осіб, що страждають психічними розладами

Pages: 1 2 3

Збережи - » Біоетика й практична медицина . З'явився готовий твір.