БІОЕТИКА являє собою важливу крапку філософського знання. Формування й розвиток біоетики пов’язане із процесом трансформації традиційної етики взагалі, медичної й біологічної етики зокрема. Воно обумовлено, насамперед, що різко підсилюється увагою до прав людини (у медицині - це права пацієнта, випробуваного й т.д.) і створенням нових медичних технологій, що породжують безліч проблем, що вимагають рішення, як з погляду права, так і моралі

Крім того, формування біоетики обумовлене грандіозними змінами в технологічному оснащенні сучасної медицини, величезними зрушеннями в медико-клінічній практиці, які стали можливими завдяки успіхам генної інженерії, трансплантологии, появи встаткування для підтримки життя пацієнта й нагромадження відповідних практичних і теоретичних знань. Всі ці процеси загострили моральні проблеми, що встають перед лікарем, перед родичами хворих, перед середнім медперсоналом. Чи існують межі надання медичної допомоги, і які вони в підтримці життя смертельно хворої людини? Чи припустима евтаназия? З якого моменту варто відраховувати настання смерті? З якого моменту зародок можна вважати живою істотою? Чи припустимі аборти? От лише деякі з тих питань, які встають перед лікарем, а також перед широкою громадськістю при сучасному рівні розвитку медичної науки

БІОЕТИКА як дослідницький напрямок міждисциплінарного характеру сформувалося в кін. 60-х - нач. 70-х рр. Термін “БІОЕТИКА” запропонований В. Р. Поттером в 1969 р. Трактування її різнорідна. Насамперед, біоетику намагаються ототожнювати з биомедицинской етикою, обмеживши її зміст етичними проблемами відносин “лікар - пацієнт” . Більше широке розуміння біоетики містить у собі ряд аксиологических, соціальних проблем і проблем, пов’язаних із системами охорони здоров’я й з відношенням людини до тварин і рослин. Крім того, термін “біоетика” указує на те, що вона орієнтується на дослідження живих істот незалежно від того, чи знаходять вони своє застосування в чи терапії ні. Іншими словами, біоетика орієнтується на досягнення сучасної біології при обґрунтуванні або рішенні моральних колізій, що виникають у ході наукових досліджень

Російську етичну думку можна назвати етикою життя . Для неї характерно, насамперед, усвідомлення самоцінності життя, моральне висвітлення життя як фундаментальної цінності, наповненої духовним змістом. Цей духовний сенс життя по-різному трактувався в різних філософських концепціях

Ідеї православ’я лежали в підставі етичних міркувань таких російських філософів, як Н. Ф. Федоров, Ф. М. Достоєвський, В. С. Соловйов, Н. А. Бердяєв, С. А. Булгаков, С. Л. Франк і ін. Всі вони прагнуть укоренити етику в цінностях християнства, насамперед православ’я, що розуміється аж ніяк не догматично. Тут обговорюються багато роблем теоретичної етики - життя й смерть, історія, місце людини в космосі. Ідеї православ’я задавали фундаментальну систему відліку етичних побудов російських філософів - від космизма етики всеєдності В. С. Соловйова й дофилософской антропології Н. А. Бердяєва, від проекту Н. Ф. Федорова відродження батьків і перемозі над смертю до християнського соціалізму С. Булгакова. Як ми бачимо, ідеї православ’я послужили джерелом різних філолофсько-етичних концепцій

Етика становила ядро російської релігійної філософії. Навіть економічні й соціологічні побудови, здійснені, наприклад, С. Булгаковим і С. Л. Франком, ґрунтувалися на фундаментальних моральних принципах етики солідарності. Більше того, у російської філософії була запропонована концепція етичної гносеології, тобто гносеології, що включає в себе етичні регулятиви

Етичні концепції, розвинені в російській релігійній філософії, не змогли стати теоретичною підставою для побудови біоетики. Вони лише задавали провідний вектор відносини людини до миру, до життя, до навколишньої природи

У вітчизняній філософській думці існує й інший напрямок, яке можна охарактеризувати як етику життя. Це - “живаючи етика” , розвинена поруч представників буддистской думки. Найбільш відомим представником цього напрямку є Н. К. Рерих - творець так званої “Живої етики” . Згідно Н. К. Рериху, наша планета вступила в епоху Вогню, де зростає роль психічних енергій і взагалі космічних енергій. Оволодіння психічною енергією припускає моральне перетворення природи. Це була етика взаємної солідарності, милосердя й справедливості, заснована на релігійних і філософських цінностях буддизму

Менш відомо те, що К. Е. Ціолковський також зв’язував свою “космічну етику” з буддизмом. У ряді своїх робіт він розвивав філософію панпсихізму, що виходить із ідеї натхненності Вселеної, допущення безсмертя духовних атомів, що блукають у світі й переселяються в різні організми

Існувало в Росії й третій напрямок в етиці життя, що було набагато ближче до гострих колізій повсякденного життя й критичних ситуацій, що вимагають морального вибору. Це напрямок можна назвати натуралістичним, оскільки воно орієнтується на природничі науки, на біологію насамперед, хоча й указує на обмеженість існуючих у природознавстві теорій. Представників цього напрямку поєднує прагнення осмислити життя як історичний^-історичний-природно-історичний феномен і обґрунтувати етику з ідеї боротьби зі смертю

Найбільш відомим представником цього напрямку в нач. ХХ в. був Н. А. Розумів - видатний російський фізик. Він розвиває комплекс ідей, що обґрунтовують етику життя, виходячи з того, що життя специфічне по своїй організації й для її збагнення недостатньо физикалистских понять і методів. Специфіка життя полягає в її антиентропийности. Розумів затверджує, що людині не властив “безладність” неорганізованої природи: “…Природжені нам стрункості містять уже в собі елементи етики. Моральні принципи не могли б керувати поводженням істот, природа яких була б утворена з нестройностей…” . Він наполягає на тому, що основна мета етики - у прагненні усунути нещастя людського життя за допомогою діючого втручання в життя природи, у перетворенні хаотичних сил природи в організовані, “стрункі” . Він висуває нову заповідь нової етики: “…Твори й твори на основі наукового знання…” . Етичні ідеали повинні бути виведені з життя, з первинних форм стройностей, що існують в органічному житті й розвиваються до вищої форми - етичних ідеалів добра й любові. Тим самим Н. А. Розумів задає в етиці новий орієнтир - орієнтир боротьби із силами хаосу, безладдя в ім’я твердження життя. “…Величне завдання генія Людства - охорона, твердження життя на землі…”

У цей же самий час П. А. Кропоткин розробляє етику альтруїзму, що, за його словами, являє собою нову реалістичну науку про моральність, звільнену від релігійного догматизму, марновірств і метафізичної міфології й разом з тим одухотворену вищими почуттями й світлими надіями, що вселяються нам сучасними знаннями про людину і його історію. Наука повинна дати основи етики. Приймаючи за наукове обґрунтування етики теорію Ч. Дарвіна, Кропоткин рішуче критикує її принцип боротьби за існування. Він доповнює цей принцип принципом взаємодопомоги: “Взаємна допомога - найважливіший фактор еволюції” . У своїх роботах Кропоткин приділяє багато уваги опису різних форм взаємодопомоги у тваринному світі для того, щоб показати - етичні норми вкорінені в природному світі, джерела альтруїзму - в інстинкті взаємодопомоги й товариськості, властивих уже твариною. Етика знаходить сциентистское обґрунтування. У той же час Кропоткин розвиває етику анархізму: “…Ми визнаємо цілковиту свободу особи. Ми хочемо повноти й цілісності її існування, вільного розвитку всіх її здатностей. Ми не хочемо нічого їй нав’язувати…” . За суспільством заперечується право покарання окремих його членів, тим самим воля підмінюється свавіллям людини. Але якщо виходити з інтересів суспільства, те це невблаганно приводить до заперечення самоцінності особистості, її волі й морального вибору. При ближчому розгляді етичне навчання П. А. Кропоткина розкололося на два навчання, що не стикується один з одним

Pages: 1 2