Москва, Москва! Люблю тебе як син! Як росіянин, сильно, полум’яно ц ніжно. И. Ю. Лермонтов З ім’ям Лермонтова відкривається нова сторінка російської літератури. Життя й творчість цього чудового поета протікали в найважче й похмуре для Росії час, час засилля "блакитних мундирів" і найжорстокішої реакції

Тому його прагнення до прекрасного виправдується величезним бажанням оспівати Батьківщину, який би жалюгідної вона не була. Саме через цього тема Батьківщини є однієї з ведучих тим у творчості Лермонтова. Ще в 16 років поет записав у своєму щоденнику: "Я Батьківщину люблю. І більше багатьох".

Але ще більш важливу думку Лермонтов висловлює вже в пізньому віці: "Люблю Вітчизну я, але странною любов’ю" У чому ж полягала ця чудність? Чому любов до своєї рідної країни носила в поета настільки суперечливий характер? Насамперед, з одного боку, для нього Росія його Батьківщина, де він народився й виріс

Таку Росію Лермонтов любив і прославляв. З іншого боку, він бачив Росію як країну, у якій править груба, жорстока влада, що придушує всі людські прагнення, а головне, народну волю. Це двояке розуміння Росії й відбилося у віршах Лермонтова

Тема Батьківщини пролунала у віршах "Батьківщина", "Дума", "Прощай, немита Росія", "Бородіно", "Російська мелодія" і багатьох інших. Вірші цього циклу зайвий раз доводять, що Лермонтов був глибоко національним поетом, тому що такі добутки міг написати тільки людина великого й глибокого розуму, патріот своєї Батьківщини. "Люблю Вітчизну я, але странною любов’ю. Не переможе її розум мій, ні слава, куплена кров’ю, ні повний гордої довіри спокій", писав Лермонтов у вірші "Батьківщина". "Поет розуміє любов до батьківщини істинно, свято, розумно", писав Добролюбов.

А Бєлінський викликував: "Що за річ! Пушкінська, тобто одна із кращих пушкінських!" Література завжди прагнула виправити життя, у якій багато чого виглядає потворно, здається вульгарним і жалюгідним

А для цього необхідно писати щиро й вірогідно, так, як це робив Лермонтов. Його завжди хвилювала доля Росії, тому поетові було боляче усвідомлювати, що його Батьківщина загрузла в нелюдськості, жорстокості й нерозумінні. "Іди у вогонь за честь Вітчизни, за убежденья, за любов!" призиває поет

Щастя й слава Вітчизни, віра в її звільнення от про що мріяв М. Ю. Лермонтов. І здійсненню своїх мріянь поет віддав все своє життя. Його знамените "Бородіно" оспівало силу російського духу, воно відомо всім. По-моєму, головна думка цього добутку укладена в тім, що російський народ гідний промінь ший участи, кращої Батьківщини, що повинна бути не мачухою, а матір’ю

Чим харчуються кращі російські характери, звідки стільки сили, звідки цей разючий дух російського народу? Я думаю, страждання дає сили й загартовує дух. "Так, були люди в наш час, могутнє, лихе плем’я: богатирі.не ви", кидає Лермонтов докір сучасному поколінню

Куди ж ділося це "могутнє, лихе плем’я", чому дрібніє герой і його час, на що витрачаються його сили? На всі ці питання, поставлені в "Бородіні", Лермонтов дає відповідь в "Думі", "Поеті", в "Герої нашого часу". Поет не просто любив і поважав російський народ, він розумів, що саме прості росіяни мужики врятували Росію під час війни 1812 року. Вони завжди були готові вмерти за Батьківщину: Хлопці!

Не Москва ль за нами" Умремте ж під Москвою, Як наші брати вмирали! Поет явно розділяє патріотичне почуття героя свого &copy A L L S o c h. r u вірша. "Бородіно" було написано через чверть століття після великої битви. Але, на жаль, поета оточують люди, не здатні відстояти навіть власне "я".

И все-таки Лермонтов уміє розглянути здорові сили націй, побачити в народному характері такі елементи, які свідчать про життєздатність Росії. Вірш "Батьківщина" (1841 рік) стало одним із шедеврів не тільки лірики Лермонтова, але й всій росіянці поезії. Відчуття тупика, у який зайшло життя, породило трагічне світовідчування. Батьківщина виявляється цілителькою цієї важкої хвороби духу. Ніщо, здається, не дає такого умиротворення, такого відчуття спокою, навіть радості, як це спілкування із сільською Росією

Саме тут відступає почуття самітності. Якщо вірш "Бородіно" наповнене почуттям патріотизму, розбудженим епізодами військової історії Росії, то в "Батьківщині" з’являється інший, до тої пори, може бути, що не зустрічався в російської поезії відтінок. Ліричне переживання викликане простим пейзажем, непомітним, але по-своєму мальовничим, здатним торкнутися самі тонкі струни душі. Поет з перших же рядків говорить про "дивний" любові котчизне.

У Лермонтова трохи інша патріотична свідомість. Він відразу ж відрізняє далекі йому форми патріотизму. Поет байдужий до слави, купленою кров’ю, до заповітних переказів. Лермонтов висуває щось настільки по тимі часам незвичайне, що доводиться кілька разів підкреслити цю незвичайність: "Люблю Вітчизну я, але странною любов’ю", "але я люблю за що, не знаю сам", "з відрадою, многим незнайомої".

Це якась виняткова любов до Росії, до кінця начебто не зрозуміла й самим поетом. Ясно, однак, що любов ця до Росії народної, селянської, до її просторів і природи. Патріотична тема в цьому вірші придбала вже ліричний характер

Поет усе більше переходить від узагальненої думки до конкретного. На мій погляд, цей вірш провісник тютчевской і блоковской Росії. Можна, напевно, говорити й про Росію некрасовской, що вперше тут заявила про себе: солом’яні дахи, сумні села, путівець, говір п’яних мужиків. Любов поета до Росії теперішня, вимоглива, глибока

Він далекий від розчулення, він не прощає їй недоліків. Його позиція те саме що позиції Чаадаєва, що він висловив в "Апології" божевільного": "Я не навчився любити свою батьківщину із закритими очами, зі схиленою головою, із замкненими вустами. Я знаходжу, що людина може бути корисний своїй країні тільки в тому випадку, якщо ясно бачить її… Я люблю мою батьківщину, як Петро Великий навчив мене любити його. Мені далекий… цей блаженний патріотизм, цей патріотизм ліні, що пристосовується, все бачить у рожевому світлі й носиться зі своїми ілюзіями…

" У вірші "Прощай, немита Росія" чується гіркий докір на адресу терплячого народу, що скорився "мундирам блакитним". Лермонтов називає Росію "країною рабів, країною панів". Однак у такий спосіб він не хотів виразити своє презирство до Батьківщини, навпаки, автор прагнув показати свою гіркоту й образу за таку дурну бездіяльність народу. Пізніше, таке ж відчуття з’явиться й у Некрасова: "Ти прокинешся ль, виконаний сил?" Чернишевський скаже ще більш різко: "Нації рабів. Зверху до низу всі раби".

Таку ж безрадісну картину малює поет і у вірші "Монолог", створеному в 1929 році. Тут автор відтворює гнітючу атмосферу, що панує в Росії наприкінці 20-х років XIX століття, де обдарований людина не може розвивати свої дарування, оскільки в атмосфері страху, підозри, виказування добре живуть лише незначності, а розумна, сильна людина почуває порожнечу й безцільність свого існування: И задушливо здається на Батьківщині, И серцю важко, і душу. тужить…

, Не знаючи ні любові, ні дружби солодкої… Лермонтов по праву став спадкоємцем А. С. Пушкіна, великого національного поета. На превеликий жаль, життю таких видатних людей були занадто короткими

Як мало часу було відпущено М. Ю. Лермонтову, але скільки він встиг зробити! Пишається, воістину пишається Батьківщина такими синами. Дні йдуть, місяці поміняють роки, роки перетворюються в сторіччя, а ім’я Лермонтова пам’ятають усе. І як би не розвивалася наша культура, у якому би духовному вакуумі не перебувало наше суспільство зараз, ім’я Лермонтова ніколи нс буде забуто. Ціла плеяда талановитих поетів і письменників підхопила прогресивні думки цього поета й прийняла естафету борця. Маяковський навік запам’ятав Лермонтова у своїй дзвінкій, чіткій, бронзовій поезії ритму: "До нас Лермонтов входить, знехтувавши часи".

Він писав для нас, відкриваючи глибини іншого життя, де дух особистості вище обставин, тому що спереду вічність. Лермонтов це знав

Збережи - » БАТЬКІВЩИНИ У ТВОРЧОСТІ ЛЕРМОНТОВА . З'явився готовий твір.