«Євгеній Онєгін» - невичерпне по змісту добуток, у якому різноманітна авторська інтонація. У ній поряд з ліризмом, смутком часто звучить іронія. Ноти іронії помітні в тих частинах добутку, де повествуется про Онєгіна: з одного боку, він претендує на «значущість», з іншого боку - не може нічого здійснити. Для сьогодення справи «рано почуття в ньому охолонули», він був «похмурий», але за цією похмурістю немає концентрації думки. Він «позіхаючи за перо узявся» - всієї його дії й думки породжені чи ледве не позіханням

Він нудиться «щиросердечною порожнечею», а його «ненаслідувальна чудність» марна. Звернено іронію Пушкіна й на Ленского, на його вірші, які «повні любовної нісенітниці, звучать і ллються». Писав Володимир, по зауваженню Пушкіна, «темно й мляво». Іронічна й така деталь: складаючи в ніч