«Один день Івана Денисовича» пов’язаний з одним з фактів біографії самого автора Экибастузским осо-бым табором, де взимку 1950/51 року на загальних роботах було створене цей оповідання. Головний герой оповідання Солже-Ницына - Іван Денисович Шухов, звичайний в’язень ста-линского табору. Автор від імені свого героя повеству-ет усього лише про один день із 3653 днів строку Івана Денисовича. Але й цього дня вистачить, щоб зрозуміти те, яка обстановка панувала в таборі, які існували порядки й закони, довідатися про життя ув’язнених, жах-нуться цьому. Табір - це особливий мир, що існує окремо, паралельно нашому миру

Тут зовсім дру-гие закони, що відрізняються від звичних нам; кожний тут виживає по-своєму. Життя в зоні показана не з боку, а зсередини, людиною, що знає про неї не понаслышке, а по своєму особистому досвіді. Саме поэто-му оповідання вражає своїм реалізмом. «Слава тобі, Господи, ще один день пройшов!

» - за-канчивает своє оповідання Іван Денисович. «Пройшов день, нічим не затьмарений, майже щасливий». У цей день Шухову дійсно повезло: бригаду не вигнали на Соцгородок тягти дріт на морозі без обігріву, минув карцер, відскіпався лише миттям по-лов у наглядацької, одержав в обід зайву порцію каші, робота дісталася знайома: стіну класти на ТЭЦ, минув благополучно шмон і проніс у табір ножов-ку, підробив увечері в Цезаря, купив у латиша дві склянки самосаду, а саме головне те, що не занедужав. Іван Денисович Шухов був засуджений на 10 років по сфабрикованій справі. Шухова осягла та ж доля, що й мільйони інших людей, що воювали за батьківщину, але по закінченні війни із бранців німецьких таборів оказавшихся бранцями сталінських таборів Гулага.

Як людина він не може не викликати поваги: несмот-ря ні на що, він зумів зберегти доброту, благожела-тельное відношення до людей, не озлився, не втратив людяності. Шухов готовий поділитися останнім з гарною людиною навіть просто для того, щоб дос-тавить тому задоволення. Іван Денисович пригощає пе-ченьем Алешку-баптиста, щоб хоч чимсь побаловать, підтримати його, адже той «усім догоджає, а заробити не може». А як Іван Денисович ставиться до Гопчику! Для нього Гопчик - майже як рідний син. Ця людина мені глибоко симпатичний, у відмінність, наприклад, від Фе-Тюкова, що був високого начальника, що звик командувати, що не гидує навіть діставати окур-ки із плювальниці

Це теперішній шакал, що живе за рахунок недоїдків інших. Дійсно, кожний выби-рает для себе свій шлях виживання, але найбільше недо-стойный шлях - це шлях стукача Пантелєєва, що живе за рахунок доносів на інших зэков. Під прийменником болез-ні він залишається в зоні й добровільно стукає оперу. У ла-гере ненавидять таких людей, і той факт, що були зареза-ны троє, нікого не здивувався

Смерть тут звичайна справа, а життя перетворюється в ніщо. От це страшнее всього. На відміну від них Іван Денисович «не був шакал навіть після восьми років загальних робіт - і чим далі, тим міцніше затверджувався».

Він не випрошує, не унижает-ся. Усе намагається заробити тільки своєю працею: шиє тапочки, підносить бригадирові валянки, займає оче-редь за посилками, за що й одержує чесно заработан-ное. У Шухова збереглися поняття про гордість і чес-ти, тому він ніколи не скотиться до рівня Фетюко ва, адже він саме подрабатывает, а не намагається услу-жити, «підмазатися». Як і будь-який селянин, Шухов - людина напрочуд господарський: він не може просто так пройти повз шматок ножівки, знаючи, що з нього можна зробити ніж, а це можливість доповни-тельно заробити. Поваги заслуговує й колишній капітан другого рангу Буйновский, що «на табірну роботу як на морську службу дивиться: сказано робити - значить де-гавкіт». Він не намагається увильнуть від загальних робіт, allsoch. ru 2001-2005 при-вык усе робити на совість, а не для показухи. Шухов го-ворит про нього: «змарнів міцно за останній місяць, а запряжку тягне».

Буйновский не може упокоритися зі сваволею варти, тому заводить суперечка з Волковс-Кім про статтю кримінального кодексу, за що й одержує 10 доби карцеру. Симпатичний бригадир Тюрин, що потрапив у табір тільки лише тому, що його батько був кулаком. Для бригади він як батько рідний, завжди намагається від-стояти інтереси бригади: одержати більше хліби, ви-придатну роботу. Ранком Тюрин домовляється, щоб його людей не вигнали на будівництво Соцгородка.

Слова Івана Денисовича про те, що «гарний бригадир вто-рую життя дасть» повністю підходять для характерис-тики Тюрина. Ці люди, незважаючи на всі, виживають за рахунок своєї праці. Вони б ніколи не змогли обрати для себе шлях виживання Фетюкова або Пантелєєва. Жалість викликає Алешка-Баптист. Він дуже добрий, але дуже слабодушный: «їм не командує тільки той, хто не хоче».

Висновок для нього - це воля Бога, у сво-їм висновку він бачить тільки гарне, і сам гово-рит, що «тут є час про душ подумати». Але Алеш-Ка не може пристосуватися до табірних умов і, на думку Івана Денисовича, довго тут не простягне. Хваткою, що не вистачає Алешке-Баптистові, облада-ет Гопчик, 16-літній хлопчик, хитрий і не упускає можливості урвати шматок. Він був засуджений за те, що носив молоко в ліс бендеровцам. У таборі йому ладять велике майбутнє: «З Гопчика правильний буде лагер-никнув… менше як хліборізом йому долі не ладять».

Солженицын не прибігає до яких-небудь складних літературних прийомів, тут немає метафор, яскравих срав-нений, гіпербол. Оповідання написане мовою простого ла-герного укладеного, саме тому використовуються дуже багато блатних слів і виражень. «Шмон, сту-чать кумові, шістка, придурни, падла» - все це неред-до можна зустріти в повсякденному мовленні зэков. Щоб показати життя в таборі, що панують порядки й атмосфе-ру, просто не можна було не використовувати таких слів

Вре-Мя йде, а вираження залишаються, ними благополучно користуються не тільки в сучасних зонах, але й в обыч-ном спілкуванні між собою багато людей