У Китаї, як ти знаєш, і сам імператор і всі його піддані - китайці. Справа була давно, але тому-те й коштує про нього послухати, поки воно не забудеться зовсім! У цілому світі не найшлося б палацу краще імператорського; він весь був з дорогоцінної порцеляни, зате такий тендітний, що страшно було до нього доторкнутися. У саду росли пречудові квіти; до найкращим з них були прив’язані срібні дзвіночки; дзенькіт їх повинен був обертати на квіти увага кожного перехожого. От як тонко було придумано! Сад тягся далеко, так далеко, що й сам садівник не знав, де він кінчається. Із саду можна було потрапити прямо в густий ліс; у хащі його таїлися глибокі озера, і доходив він до самого синього моря. Кораблі пропливали під навислими над водою вершинами дерев, і в галузях їх жив соловей, що співав так чудово, що його заслухувався, забуваючи про свій невід, навіть бедний, пригноблений турботами рибалка. “Господи, як добре!” - виривалося нарешті в рибалки, але потім бідняк знову приймався за свою справу й забував про солов’я, на наступну ніч знову заслухувався його й знову повторював те ж саме: “Господи, як добре!”

Із всіх кінців світу стікалися в столицю імператора мандрівники; всі вони дивувалися на чудовий палац і на сад, але, почувши солов’я, говорили: “От це найкраще!”

Вертаючись додому, мандрівники розповідали про всім баченому; учені описували столицю, палац і сад імператора, але не забували згадати й про солов’я й навіть ставили його над усе; поети складали на честь крилатого співака, що жив у лісі, на березі синього моря, пречудові вірші. Книги розходилися по всьому світлу, і от деякі з них дійшли й до самого імператора. Він сидів у своєму золотому кріслі, читав-читав і поминутно кивав головою - йому дуже приємно було читати похвали своїй столиці, палацу й саду. “Але соловей найкраще!” - стояло вкниге.

- Що таке? - зачудувався імператор. - Соловей? А я адже й не знаю його! Як? У моїй державі й навіть у моєму власному саду живе такий дивний птах, а я жодного разу й не чув про неї! Довелося віднімати про неї із книг! І він покликав до себе першого зі своїх наближених; а той напускав на себе таку важливість, що, якщо хто-небудь із людей попроще насмілювався заговорити з ним або запитати його про що-небудь, відповідав тільки: “Пф!” - а це адже рівно нічого не означає

- Виявляється, у нас тут є чудовий птах, по ім’ю соловей. Її вважають головною визначною пам’яткою моєї великої держави! - сказав імператор. - Чому ж мені жодного разу не доповіли про неї?

- Я навіть і не чув про неї! - відповідав перший наближений. - Вона ніколи не була представлена до двору!

- Я бажаю, щоб вона була тут і співала переді мною сьогодні ж увечері! - сказав імператор. - Все світло знає, що в мене є, а сам я не знаю!

- И не слихивал про такого птаха! - повторив перший наближений. - Але я розшукаю її!

Легко сказати! А де її розшукаєш?

Першого наближеного імператора бігав нагору й долілиць по сходам, по залах і коридорам, але ніхто із зустрічних, до кого він не звертався з розпитами, і не слихивал про солов’я. Перший наближений повернувся до імператора й доповів, що солов’я-де, вірно, видумали книжкові автори

- Ваша величність не повинні вірити всьому, що пишуть у книгах: все це одні вигадки, так сказати чорна магія!..

- Але адже ця книга прислана мені самим могутнім імператором Японії, і в ній не може бути неправди! Я хочу чути солов’я! Він повинен бути тут сьогодні ж увечері! Я повідомляю йому моє найвище благовоління! Якщо ж його не буде тут у призначений час, я накажу після вечері всіх придворних бити ціпками по животі!

- Тзинг-Пе! - сказав перший наближений і знову забігав нагору й долілиць по сходам, по коридорах і залам; з ним бігала й добра половина придворних, - нікому не хотілося покуштувати ціпків. В усіх мовою було одне питання: що це за соловей, якого знає все світло, а при дворі жодна душа не знається

Нарешті на кухні знайшли одну бідну дівчинку, що сказала:

- Господи! Як не знати солов’я! От уже співає-те! Мені дозволено відносити по вечорах моїй бідній хворій матінці залишки від обіду. Живе матінка в самого моря, і от, коли я йду назад і сяду відпочити в лісі, я щораз чую спів солов’я! Сльози так і потечуть у мене з очей, а на душі стане так радісно, немов матінка цілує мене!..

- Кухарочка! - сказав першого наближеного імператора. - Я визначу тебе на штатну посаду (1) при кухні й виклопочу тобі дозвіл подивитися, як їсть імператор, якщо ти зведеш нас до солов’я! Він запрошений сьогодні ввечері до двору!

И от усе відправилися в ліс, де звичайно розспівував соловей; відправилася туди ледве не половина всіх придворних. Ішли, ішли, раптом замукала корова

- ПРО! - сказали молоді придворні. - От він! Яка, однак, сила! І це в такого маленького созданьица! Але ми позитивно чули його раніше!

- Це мукає корова! - сказала дівчинки. - Нам ще далеко до місця. У ставку заквакали жаби

- Чудово! - сказав придворний бонза. - Тепер я чую! Точнісінько наші дзвіночки в молитовні!

- Ні, це жаби! - сказала знову дівчинка. - Але тепер, я думаю, незабаром почуємо і його!

И от запік соловій

- От це соловей! - сказала дівчинки. - Слухайте, слухайте! А от і він сам! - И вона вказала пальцем на маленьку сіреньку пташку, що сиділа вветвях.

- Невже! - сказав першого наближеного імператора. - Ніяк не уявляв собі його таким! Найпростіша зовнішність! Вірно, він втратив всі свої фарби побачивши стількох знатних осіб!

- Соловейко! - голосно закричала дівчинка. - Наш милостивий імператор бажає послухати тебе!

- Дуже радий! - відповів солов’ї й запік так, що просто чудо

- Немов скляні дзвіночки дзенькають! - сказав перший наближений. - Дивитеся, як тріпотить це маленьке горлечко! Дивно, що ми жодного разу не чули його раніше! Він буде мати величезний успіх при дворі!

- чи Проспівати мені імператорові ще? - запитав соловей. Він думав, що отут був і сам імператор

- Незрівнянний соловейко! - сказав першого наближеного імператора. - На мене покладене приємне доручення запросити вас на що має бути сьогодні ввечері придворне свято. Не сумніваюся, що ви зачаруєте його величність своїм чудовим співом!

- Спів моє набагато краще слухати в зеленому лісі! - сказав соловей, але, довідавшись, що імператор запросив його в палац, охоче погодився туди відправитися

При дворі йшли готування до свята. У порцелянових стінах і в підлозі сіяли відбиття незліченних золотих ліхтариків; у коридорах рядами були розставлені пречудові квіти із дзвіночками, які від всієї цієї біганини, стуканини й протягу дзенькали так, що не чутно було людського голосу. Посередині величезної зали, де сидів імператор, піднімалася золота тичина для солов’я. Всі придворні були в повному зборі; дозволили стояти у дверях і кухарочке, - тепер адже вона одержала звання придворної куховарки. Всі були виряджені дощенту й око не зводили з маленької сіренької пташки, який імператор милостиво кивнув головою. І соловей запік так дивно, що в імператора виступили на очах сльози й покотилися по щоках. Тоді соловей залився ще голосніше, ще слаще; спів його так і вистачало за серце. Імператор був дуже задоволений і сказав, що дарує солов’єві свою золоту туфлю на шию. Але соловей подякував і відмовився, говорячи, що досить нагороджено й без того

- Я бачив на очах імператора сльози - якої ще нагороди бажати мені! У сльозах імператора чудова сила! Бачить бог - я нагороджений з надлишком! І знову зазвучав його дивовижний, солодкий голос

- От саме чарівне кокетство! - сказали придворні дами й стали набирати в рот води, щоб вона булькала в них у горлі, коли вони будуть із ким-небудь розмовляти. Цим вони думали походити на солов’я. Навіть слуги й служниці оголосили, що дуже задоволено, а це адже багато значить: відомо, що сутужніше всього догодити цим особам. Так, соловей позитивно мав успіх

Його залишили при дворі, відвели йому особливу комнатку, дозволили гуляти на волі два рази в день і раз уночі й приставили до нього дванадцять слуг; кожний тримав його за прив’язану до його лапки шовкову стрічечку. Велике задоволення було від такої прогулянки!

Все місто заговорило про дивного птаха, і якщо зустрічалися на вулиці двоє знайомих, один зараз же говорив: “соло”, а іншої підхоплював: “вий”, після чого обоє зітхали, відразу зрозумівши друг друга

Одинадцять синів дріб’язкових крамарів одержали імена на честь солов’я, але в жодного з них не було й ознаки голосу

Раз імператорові доставили великий пакет з написом: “Соловей”.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Андерсен Х. К. - Соловей . З'явився готовий твір.