Аналіз вірша Володимира Маяковського “Послухайте!” В. М. мій улюблений поет. Звичайно, у наші дні відношення до нього змінилося. Багато моїх однолітків думають, що, крім віршів про Леніна й партію, поет нічого не писав. Але це зовсім не так. Так, В. М. в ім’я революції наступав на “горло власній пісні”, віддаючи “дзвінку силу поета” пролетаріату. “У кожного поета своя драма..

“-писала Ганна Ахматова. Є вона й у В. М. Він вірив у революцію, боровся віршем з її ворогами, бачачи їх не тільки в Колчаке й Денікіні, але й у радянських, нових міщанах, “дряни”. А сьогоднішні супротивники поета не хочуть этого зауважувати

Не знають вони й іншого: є ранній М., тонкий лірик, надзвичайно обдарований стиліст, справжній новатор віршування, експериментатор в області форми. Розташовуючи вірш “драбинкою”, він домігся того, що каждое слово стає значимим, вагомим. Рима В. М. надзвичайна, вона як би “внутрішня”, чергування складів не явне, не очивидное-це білий стих

А як виразна ритміка його віршів! Мені здається, ритм у поезії-саме головне, спочатку народжується він, а потім уже думка, ідея, образ. Деякі мої ровесники думають також, що вірші В. М. треба кричати, надриваючи голосові зв’язки. Так, у нього є вірші для “площ”.

Але в ранніх віршах переважають інтонації довірчості, інтимності. Відчувається, що поет тільки хоче здаватися грізним, зухвалим, упевненим у собі. Але насправді він не такий

Навпаки, М. самотній і неприкаяний, і душа його жадає дружби, любові, розуміння. Саме такого В. М. я й люблю. Вірш “Послухайте!” написано в 1914році

У віршах цього періоду уважний читач побачить не тільки фамільярні, глузливі, зневажливі інтонації, але й, придивившись, зрозуміє, що за зовнішньою бравадою-ранима, самотня душа. Цілісність характеру поета, людська порядність, що допомагала орієнтуватися в головних проблемах часу, внутрішня переконаність у правоті своїх моральних і эстетических ідеалів відокремлювали В. М. від інших поетів, від звичного плину життя. Ця відособленість народжувала щиросердечний протест проти обивательського середовища, де не було високих духовних ідеалів. Але ж він про неї мріяв

Вірш-Лемент душі поета. Воно починається проханням, зверненої до людей: “Послухайте!” Таким вигуком кожний з нас дуже часто перериває своє мовлення, сподіваючись бути почутим і зрозумілим

Ліричний герой вірша не просто вимовляє, а, я б сказав, “видихає” це слово, запекло намагаючись звернути увагу живучих на Землі людей на хвилюючу його проблему. Це не скарга на “байдужу природу”, це скарга на людську байдужість. Поет як би сперечається з уявлюваним опонентом, людиною недалеким і приземленим, обивателем, міщанином, переконуючи його в тім, що не можна миритися з байдужністю, самітністю, горем. Адже люди народжуються для щастя. Весь лад мовлення у вірші “Послухайте!

” саме такий, який буває, коли, ведеться гостра дискусія, полеміка, коли тебе не розуміють, а ти гарячково шукаєш аргументи, переконливі доводи й сподіваєшся: зрозуміють, зрозуміють. От тільки пояснити треба як треба, знайти найважливіші й точні вираження. І ліричний герой їх знаходить. (ЦИТАТА). А далі…

Далі, мені здається, у дуже незвичайній антитезі, у словах антонімах (антонімами вони є тільки у В. М., у нашім звичному, загальновживаному лексиконі це далеко не антоніми) протипоставлені дуже важливі речі. Мова йде про небо, про зірки, про Всесвіт. Але для однієї зірки “плевочки”, а для іншого-”перлини”.

Ліричний герой вірша “Послухайте!” і є той “хтось”, для кого без зоряного неба немислиме життя на Землі. Він метається, страждає від самітності, нерозуміння, але не упокорюється з ним. (ЦИТАТА). Розпач так великий, що йому просто не перенести “це беззоряне борошно”.

Величезне значення в системі зображувально-виразних засобів у В. М. має деталь. Портретна характеристика Бога складається всього лише з однієї-єдиної в нього “жилава рука”. Епітет “жилава” настільки живий, емоційний, зримий, почуттєвий, що цю руку як би бачиш, відчуваєш у її венах пульсуючу кров

“Долоня” (образ, звичний для свідомості російської людини, християнина) органічно, абсолютно природно заміняється, як бачимо, просто “рукою”. Значить Господь Бог, начебто орач або пекар,-простонародний. Ліричний герой, на мою думку, глибоко й тонко почуває й переживає все, що копіювання заборонене © 2005 відбувається з навколишнім нас миром, Всесвіту, людьми. От він Говорить комусь: (ЦИТАТА).

И їли перші два речення питальні, те третє-питальне, і окличне одночасно. Розжарення страстей, емоцій, пережитих нашим героєм, так сильний, що інакше їх не виразити як тільки цим багатозначним ємним словом-”Так?!”, зверненим до тому, хто зрозуміє й підтримає. У ньому й стурбованість, і турбота, і співпереживання, і участь, і любов…Я не один, ще хтось так само думає, як я, так само почуває, уболіває за цим миром, небо, Всесвіт всією душею, всім серцем. Якби в ліричного героя зовсім не було надії на розуміння, він би так не переконував, не перестерігав, не хвилювався…

Остання строфа вірша (усього їх три) починається так само, як і перша, з того ж слова: (ЦИТАТА). Але авторська думка в ній розвивається зовсім по-іншому, більш оптимістично, жизнеутверждающе в порівнянні з тим, як вона виражена в першій строфі. Останнє речення питальне. Але, по суті, воно стверджувальн.о

Адже це риторичне питання відповідь не потрібно. (ЦИТАТА). У цьому вірші немає неологізмів, настільки звичних для стилю В. М.. “Послухайте!”-схвильований і напружений монолог ліричного героя

Поетичні прийоми, використовувані В. М. у цьому вірші, на мій погляд, дуже виразні. Фантастика (”уривається до бога”) природно сполучається зі спостереженнями автора над внутрішнім станом ліричного героя. Ряд дієслів: “уривається”, “плаче”, “просить”, “клянеться”-передає не тільки динаміку подій, але і їхнє емоційне розжарення. Жодного нейтрального слова, всі дуже й дуже виразні, експресивні, і, мені здається, саме лексичне значення, семантика дієслів-дій указує на крайню загостреність почуттів, випробовуваних ліричним героєм

Основна інтонація вірша не гнівна, викривальна, а исповедальная, довірча, боязка й невпевнена. Можна сказати, що голосу автора і його героя найчастіше зливаються повністю й розділити їх неможливо. Висловлені думки й що виплеснулися, що прорвалися назовні почуття героя, безперечно, хвилюють самого поета. У них легко вловити ноти тривоги (”ходить тривожний”), сум’яття, затаєну далечінь. Вірш “Послухайте!

“-розгорнута метафора, що має великий алегоричний зміст-”не хлібом єдиним жива людина”. Крім насущного хліба, нам потрібна ще й мрія, більша життєва мета, духовність, краса. Нам потрібні зірки -”перлини”, а не зірки-”плевочки”.

Имманиула Канта вражали найбільше на світі дві речі: “зоряне небо над нами й моральний закон усередині нас”. В. М. теж хвилюють вічні філософські питання про зміст людського буття, про любов і ненависть, смерті й безсмертя, добрі й злі. Однак в “зоряній” темі поетові далекий містицизм символістів, він не думає ні про який “протянутости” слова до Вселеного, але В. М. ні в якій мері не уступає поетам-містикам у польоті фантазії, вільно перекидаючи міст від земної твердіні до безмежного неба, космосу. Безумовно, такий вільний політ думки був підказаний В. М. у ту епоху, коли здавалося, що людині підвладно все. І незалежно від того, у які тони пофарбовані астральні образи, сатирична або трагічні, його творчість перейнята вірою в Людину, у його розум і велике призначення. Пройдуть роки, затихнуть страсті, російські катаклізми перетворяться в нормальне життя, і ніхто не буде вважати В. М. тільки політичним поетом, що віддав свою ліру лише революції. На мій погляд, це найбільший з ліриків, і вірш “Послухайте!

“-щирий шедевр росіянці й світової поезії

Збережи - » Аналіз вірша Володимира Маяковського “Послухайте!” В. М. - мій улюблений поет . З'явився готовий твір.