К. Бальмонт у свій час був чи ледве не популярніше Блоку. Молодь вихоплювала окремі рядки зі знаменитого бальмонтовского вірша «Безглагольность», записувала їх у свої щоденники, цитувала на поетичних вечорах. Нічого дивного, я вважаю, немає: Бальмонт і його ліричний герой не представляли себе поза любов’ю. Рідкий дарунок. Бальмонт завжди закоханий. Нерідко він переносив всю ліричну ніжність своєї душі на природу: Є в російській природі втомлена ніжність, Безмовний біль затаєного суму, Безвихідність горя, безгласність, безбережність, Холодна височінь, що йдуть далечіні. Душу ліричного героя, захоплюючись величчю Божого миру, все-таки підсвідомо жадає побачення з подібної собі душею: Прийди на світанку на схил косогору, - Над мерзлякуватої рекою димиться прохолодь, Чорніє громада застиглого бору, И серцю так боляче, і серце не раде

Далі ліричний герой, немов відчувши наближення бажаного побачення, як би виправдує своє сиюминутное охолодження до природи тим, що вона сама не може відповісти на його почуття: Недвижний очерет. Не тріпотить осока. Глибока тиша. Безглагольность спокою. Лугу тікають далеко.

У всім утомленье, глухе, німе. У наступний момент ліричний герой уже прямо звертається до якогось жіночого образа (так я сприймаю ці вірші), пропонуючи розділити з ним красу й світлий сум: Увійди на заході, як у свіжі хвилі, У прохолодну глухомань сільського саду, - Дерева так похмурі-дивні-безмовні. І серцю так смутно, і серце не раде

Кінцівку Бальмонт драматизує - Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру це його улюблена поза: Начебто душу про бажаний просила И зробила їй незаслужено боляче. І серце простило, але серце простило, И плаче, і плаче, і плаче мимоволі. Отже, вірш завершується майже театральною позою ліричного героя: він не зрозумілий, але все прощає й у цьому знаходить розраду й навіть насолода, рівна любові

По суті - це шлюбна пісня солов’я, з усіма класичними символами. Безглагольность - образ, що символісти використовували у своїй творчій роботі дуже часто. (По-моєму, запозичений цей образ у Ф. И. Тютчева: «Думка виречена є неправда».

) Ритм вірша заворожує, чергування шиплячих з м’якими, триваючими кінцівками слів (ны, ла, але, ло, чи, оя, ое) надає поетичній речовині особливу ніжність, майже відчува_ фізично. Популярним цей вірш стало, по-моєму, ще й тому, що Росія за духом - країна ще досить язичеська. Наші гени чітко реагують на образи природи, співзвучні любові російської людини до обранця або обраниці. Цим віршем Бальмонт створив собі, як зараз говорять, імідж. Закохав у свого ліричного героя читацьку аудиторію

Але головне, «Безглагольность» ще одним зльотом поезії зміцнило любов Кроссии.