Аналіз вірша А. А - Блоку «ПРО, весна без кінця й без краю…» | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Аналіз вірша А. А - Блоку «ПРО, весна без кінця й без краю…»

За всі, за всі тебе дякую я: За таємні мучення страстей, За гіркоту зліз, отруту поцілунку, За помсту ворогів і наклеп друзів; За жар душі, розтрачений у пустелі. М. Ю. Лермонтов ПРО, весна без кінця й без краю - Без кінця й без краю мрія! Довідаюся тебе, життя! Приймаю! І привітаю дзенькотом щита! Приймаю тебе, невдача, И удача, тобі мій привіт!

У зачарованій області плачучи, У таємниці сміху - ганебного немає! Приймаю безсонні суперечки, Ранок у завісах темні вікна, Щоб мої збуджені погляди Дратувала, п’янила весна! Приймаю пустельні веси И колодязі земних міст! Прояснений простір піднебесь И томління рабьих праць! І зустрічаю тебе в порога - З буйним вітром у зміїних кучерях, З нерозгаданим ім’ям Бога На холодних і стислих губах…

Перед цією ворогуючою зустріччю Ніколи я не кину щита… Ніколи не відкриєш ти плечі… Але над нами - хмільна мрія! І дивлюся, і ворожнечу вимірюю, Ненавидячи, клянучи й люблячи: .

За мученья, за загибель - я знаю - Однаково: приймаю тебе! Вірш А. А. Блоку «ПРО, весна без кінця й без краю…», написане 24 жовтня 1907 року, входить у цикл «Закляття вогнем і мороком».

Вірш перейнятий оптимізмом, повнотою життєвідчування, має символічне значення, що знаменувало настання нового періоду в історії Росії. А. А. Блоку були близькі поезія М. Ю. Лермонтова й трагічну чарівність його особистості. Цей глибокий зв’язок виявляється не тільки в епіграфах, ремінісценціях, парафразах з Лермонтова, але й у спільності ідейної спрямованості творчості поетів, у подібності самої манери зображення дійсності й поетичних прийомів. Вірш «ПРО, весна без кінця й без краю…» написано під впливом лермонтовской «Подяки», де підводить підсумок відносин поета з «не приняли» його миром

Як відомо, у Лермонтова подяка іронічно переосмислена в останніх віршах, які Блок не вводить у свій епіграф: Улаштуй лише так, щоб тебе відтепер Недовго я ще дякував. Подібність віршів тільки в самому «ключі» суперечливого зображення, розходження - у їхньому змісті: у Лермонтова це «подяка» не за радості життя, а за страждання, у Блоку - оптимістичне сприйняття життя, миру, незважаючи на його суперечливість і навіть гибельность: За мученья, за загибель - я знаю - Однаково: приймаю тебе! Композиційна структура вірша опосредует зв’язок його ідеї й мовних засобів її втілення

Сприйняття життя сприймається конструктивно як взаємодія ліричного «я» і життя (миру): Довідаюся тебе, життя! Приймаю! І привітаю дзенькотом щита! Ліричний герой знаходить збрую в алегорично зображуваній «ворогуючій зустрічі» з життям, утоляющей спрагу боротьби (останнє підкреслюється оптимістично звучними словами «И привітаю дзенькотом щита!

»), що веде до заповітної й манливої мрії. Це боротьба безкомпромісна, боротьба до кінця. Саме життя з’являється втіленої в жіночий образ «з буйним вітром у зміїних кучерях» («можна любити матір, сестру й дружину в єдиній особі Батьківщини - Росії»). Блок - поет тонкої метафори: Перед цією ворогуючою зустріччю Ніколи я не кину щита…

Ніколи не відкриєш ти плечі… Але над нами - хмільна мрія! Складність і суперечливість життя й миру зображується цілою системою її протипоставлених і взаємовиключних один одного сторін, протилежних емоцій їхнього сприйняття: невдача - удача, плач - сміх, ненависть - любов і ін. Важливу конструктивну роль грають і інші протиставлення, що підкреслюють неосяжність часу: безсонні суперечки (ніч) - ранок і простори: веси - міста. Та ж думка підсилюється й атрибутами весни й мрії («без кінця й без краю»). Складність і суперечливість життя й миру зображується цілою системою їх сторін

У вірші можна виділити так звані ключові слова, опорні крапки композиції і його ідейного змісту. Тут таким конструктивним елементом є дієслівна форма «приймаю», що повторюється п’ять разів, організувати загальний підкреслений ритм віршів. Його аналогами - контекстуальними синонімами виступають інші язикові засоби: привітаю, тобі мій привіт, що погляди… п’янила весна, зустрічаю, не кину щита, клянучи й люблячи й інші

Цілісність вірша, його значеннєва й структурна єдність організуються сприйняттям зображуваного миру ліричним героєм, людиною своєї епохи, його переживаннями, емоціями й вольовими імпульсами, а також характером і типом мовлення. Думки й почуття ліричного героя, його моральна позиція одержують переломлення й оцінку в образі автора як вищої «поетичної інстанції», де мозаїчні деталі синтезуються в єдине суперечливе ціле: радість боротьби, готовність піти на бій («привітаю дзенькотом щита»), готовність віддати всього себе виснажливій роботі («томління рабьих праць») і безсилля розгадати життя, довідатися до кінця її таємниці («з нерозгаданим ім’ям Бога на холодні й стислих губах», «ніколи не відкриєш ти плечі»), суперечливе сприйняття миру («ненавидячи, клянучи й люблячи»). В ідеологічній, композиційній і язиковій структурі вірша «ПРО, весна без кінця й без краю…» ліричне «я» саме є, таким чином, предметом оцінки й осмислення сутності людського буття, сенсу життя - усього, що протягом століть хвилювало людей, що живуть на Землі

Язикова структура Вірша «ПРО, весна без кінця й без краю…» мотивована його змістом і композицією. Домінуючим образотворчим засобом у вірші є повтор. Вірш починається виразним повтором фразеологізму - визначення в постпозиції й предпозиции до обумовлених слів, що експресивно підсилює враження безмежності миру як квітучої весни й такої ж неосяжної людської мрії: (весна) без кінця й без краю без кінця й без краю (мрія) Повторення синонімів у кожному із цих виражень загострює на собі увага й утворить емоційний зачин віршів, підкреслена вигуком «про», інтонацією вигуку й паузою зіставлення змісту перших двох віршів («ПРО, весна без кінця й без краю - Без кінця й без краю мрія!») Наскрізний повтор дієслівної форми приймаю (разом з його аналогами) семантично й структурно організує текст вірша як його лейтмотив: Довідаюся тебе, життя!

Приймаю! Приймаю тебе, невдача… Приймаю безсонні суперечки… Приймаю пустельні веси! Однаково: приймаю тебе!

Життя приймається захоплено у всій її повноті, у всіх її самих крайніх проявах. Ця думка художньо втілюється за допомогою антонімів: Приймаю тебе, невдача, И удача, тобі мій привіт! У зачарованій області плачучи, У таємниці сміху - ганебного немає! Така ж функція контекстуальних антонімів: Приймаю безсонні суперечки, Ранок у завісах темні вікна…

Приймаю пустельні веси И колодязі земних міст! Прояснений простір піднебесь И томління рабьих праць! Тут нічні суперечки й ранок, наповнена творчим пошуком, пустельні села й багатоповерхові міста, радісний простір світлого неба й змушен, підневільний і, може бути, безпросвітний праця без «творчого ширяння». Складне й суперечливе відношення до різних явищ і сторін життя, може бути, навіть деяка щиросердечна роздвоєність передається за допомогою антитези: ненавидячи, клянучи й люблячи. У добутках поета створюється як би особливе метафоричне мовлення, своєрідний другий щабель мови над звичайної, першої, тобто мова символів

Таке у вірші зображення життя - спочатку, у перших чотирьох строфах, звичайне, а потім символічне: И зустрічаю тебе в порога - З буйним вітром у зміїних кучерях, З нерозгаданим ім’ям Бога На холодних і стислих губах… Зображуване з’являється як би в подвійному висвітленні, у двох планах, які те з’єднуються, то роз’єднуються. Звичайне життя раптом «проступає» у вигляді загадкової, не пізнаваної до кінця жінки - природи - сфінкса. Загальна образно-символічна двуплановость вірша заснована на розвитку й розгортанні метафоричного ряду. Життя представляється навесні без кінця й без краю: весна п’янить збуджені від безсонних ночей погляди поета; нерозгадана їм таємниця життя осіняються хмільною мрією, у якій є й збуджений розпач, і безрозсудність, і надія (весна - весна п’янить - хмільна мрія).

Образний лад вірша підтриманий і інші метафори - символами («У зачарованій області плачучи, у таємниці сміху - ганебного немає!»), а також метонімією (безсонні суперечки - тобто суперечки не сплячих людей) і гіперболою (без кінця й без краю - про весну й мрію). Необхідно сказати кілька слів про інтонацію вірша. Емоційний лад віршів посилений інтонацією вигуку, що надає їм захоплений вид і врочистість і создающей декламаційний стиль. Важливо в цьому зв’язку звернути увагу на знак оклику; у порівняно невеликому вірші їх 12. Треба сказати, що число 12 у Блоку завжди було чимсь символічним. Схвильованість і патетика ліричної сповіді поета передані синтаксично приєднанням однорідних членів, емоційно виділених у самостійні окличні речення: Довідаюся тебе, життя!

Приймаю! І привітаю дзенькотом щита! Приймаю пустельні веси И колодязі земних міст! Звичайні фрази як би розірвані на частині, интонационно підкреслені (довідаюся, приймаю).

Pages: 1 2

Збережи - » Аналіз вірша А. А - Блоку «ПРО, весна без кінця й без краю…» . З'явився готовий твір.

Аналіз вірша А. А - Блоку «ПРО, весна без кінця й без краю…»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.