Аналіз трьох віршів А. Блоку. “Росія”. Тема Батьківщини, Росії мала першорядне значення у творчості Олександра Блоку. Вірш “Росія” починається й закінчується темою дороги. Шлях, дорога символізують ряд постійно, що відбуваються змін,

У вірші охоплюється час, починаючи від часів золотих і кінчаючи далеким майбутнім, що ховається за обрієм. А. Блок любив Росію странною любов’ю, любив її такий, яка вона є: із брудом, убогістю, сірими тонами, обманом, слізьми, але й крізь ці непривабливі риси поет міг побачити відблиски колишньої величі своєї батьківщини: писані спиці, прекрасні риси, благоліпність лісу так поля, візерункова плат до брів. У багатьох вірші Блоку Росія одушевляється жінкою. Ця жінка дуже загадкова, і все-таки деякі її риси Блок описує: вона гарна у своїй простоті, турботлива й почуттєва (про це говорять її сльози). Однак, крім цих позитивних якостей, у цієї жінки є й негативні

З тих пор, як пройшли “роки золоті”, вона зубожіла, і, що ще гірше, стала попадати під сильний вплив “чарівників” інших країн, що нахально бажають скористатися багатством Росії. Але що користі жалувати Росію? Набагато корисніше прикласти всі свої сили, щоб захистити свою батьківщину від цих “чарівників”, від обману, допомогти підняти країну до рівня колишньої величі. І навіть якщо недоброзичливцям удасться поставити жебрачку Росію в матеріальну залежність, заманити її на край загибелі (на думку цих “чарівників”), але Росія й у цьому випадку не пропаде й “не сгинет”, адже в неї є безцінні природні багатства (ліс так поле) і невгасаюча віра у відродження (у майбутньому “неможливе можливо”, “дорога довга легка”).

Читаючи вірш “Росія”, ми, начебто на машині часу, проносимося від колишнього золотого років по теперішньому бруді, у якій грузнуть писані спиці й тому ще більше паскудяться. Усе більше сірих, брудних тонів ми зустрічаємо на своєму шляху, “сльози перші любові” дуже незабаром переміняються рікою, і вже зовсім не важливо, чи більше, чи менше в ній на одну сльозинку. Ми зустрічаємо хрест символ важкої ноші, нелегкої долі російської людини

И разом з тим це святий знак, що дає нам право сподіватися, що Господь обов’язково допоможе. Надія на світле майбутнє невід’ємна риса російської людини й, зрозуміло, жінки, названою Росією. І чим більше ми звикаємо до сірого колориту вбогості, старим хатинкам, бруду, тим з більшою гордістю зберігаємо нашу російську природу й найпростіші її атрибути (ліс так поле). Якщо в колірному плані вірш “Росія” має непомітний колорит, то звуки й дотикальні відчуття в кожного читача виникають свої

Автор не залишив конкрет-ных “звукових” віх, хіба що “пісні вітрові”, але все-таки, якщо зануритися в цей “сіренький” мир російського будня, то copyright