При уважному огляді іспанської літератури за першу половину ХV століття, ми доходимо висновку, що якщо в ній і зауважується деякий прогрес, те хіба тільки порівняно з літературними творами попередніх епох, узята ж окремо, вона є лише відбиттям гаснучого блиску вищих класів напередодні їхнього занепаду. Починаючи з наступного потім царювання Генріха IV, іменованого Слабким, змовкають і ці останні відгомони. Задовго ще до кінця сторіччя, разом із внутрішніми смутами наступає крайнє збідніння, і всієї націй залишається лише повторювати із сумним подихом слова одного зі своїх деяких поетів (Манрико), що пережили минулі часи її блиску:

Де ці лицарі в збруї бойових,

Де славний Дон Хуан, що царював над ними?

Не видно ні мечів, ні шоломів дорогих,

Не дам, що чарують убраннями своїми.

Не чутно більше під зводами палаців

Бряцанья ніжного й пісень стрункої ліри,

Не знає темний ліс мисливських рогів,

Забуті назавжди блискучі турніри.

Де цей трубадур, чия муза за старих часів

Мелодією в серця захвати проливала,

Те славила вона відвагу й війну,

Те співала про любов і плакала бувало.

Усе вмерло тепер, немає навіть і сліду

Веселощі колишнього й життя тої безтурботної,

Зникло всі, як звук, що замовк назавжди,

Пропало, як міраж у пустелі нескінченної.

Після голосних лицарських часів настає майже повна безмовність, іспанські нації як би відпочиває, збираючись із силами, щоб рушити по новому шляху. І незабаром вона дійсно піднімається, корячись могутньому впливу своїх католицьких вінценосців - Фердинанда й Ізабелли ( 1474-1506), відразу приймає інший напрямок і досягає такої величі й благоденства, o яких не дерзала навіть мріяти.

З національної точки зору, іспанці, звичайно, мають підставу зберігати побожну пам’ять o своїй першій Ізабеллі, з її царюванням зв’язано багато великих подій, що мали величезний вплив на сьогодення й майбутнє країни.

Насамперед, відбувається остаточне об’єднання в одну державу Кастилії й Аррагонии, a незабаром і Наварри. До тої пори Кастилія, залишаючись самотньої, не могла грати ніякої ролі в європейських подіях, але, примкнувши до Аррагонии, вона відразу стала учасницею у всіх перипетіях великої боротьби, що відбувалася на італійському півострові, і, на правах могутньої держави, зайняла одне з перших місць у ряді європейських країн, у той час, коли багато держав не встигли ще міцно встановитися серед руїн відживаючого феодалізму.

Потім відбулося повалення останнього мусульманського панування: після довгої облоги, Гранада здається, і ця перемога викличе захоплену радість по всій великій країні - від Кадикса до Барцелони, від Сант-Яго де Компостелла до Малаги, коли розноситься звістка, що на вежах Альгамбри Хрест Ісуса Христа замінив дворогий місяць Магомета. Щоб оцінити все значення цієї події, треба згадати, що до того дня, як відбулося падіння Боабдила, боротьба між двома початками - християнськ і магометанським - тривала майже вісім століть. До того ж, за кілька років до того вся Європа була вражена звісткою o узятті Константинополя турками, отже відвоювання Гранади y мусульман було для християнства як би відплатою за втрату Візантії.

До того ж часу настигає велике відкриття Христофора Колумба. Як сильно повинна була подіяти на палку уяву уродженців півдня ця дивна звістка! Нова, велика країна, у кілька разів переважаючим своїм розміром всю Іспанію, родючими, рясна дорогоцінними металами й майже незахищена дикими племенами, - раптом вся надається тепер на волю заповзятливого духу іспанських гідальго, що жадав збагачення. Суворим вихованням, розвитком фізичних сил і витривалості іспанці з дитинства підготовляли себе до боротьби із усілякими перешкодами, і не могли зупинити їх ні небезпеки, ні труднощі далекого шляху, тим більше, що в перспективі блищало багатство - величезне, вірне! У виді цієї нової мети всіх прагнень природно повинен був змінитися й загальний життєвий склад: кожна людина, обдарована силою волі й здатністю до праці, одержував вільний доступ до всіх матеріальних благ, a з ними й до моральної могутності.

Уже із часів панування готове іспанське духівництво стало досягати переважне значення в державі, тепер же, у цих трьох великих подіях, що відбулися, почерпнуло для себе ще більшу силу. Із самого початку ставши на сторону Ізабелли, воно старанно сприяло успішному результату її боротьби з іншими претендентами на кастильский престол, a тому й участь у торжестві належало йому по праву. Вихована в строгих правилах благочестя, Ізабелла все життя не переставала оточувати себе ченцями, завжди з довірою приймала їхні ради й, що всього важливіше, неухильно випливала ім. Звичайно, ці-те керівники й створили їй славне ім’я, донині з ореолом, що зв’язується ще в народній пам’яті, святості; але, проникаючи глибше в значення історичних фактів, ми ясно побачимо, що під впливом тих же керівників вона утягнула Іспанію в багато фатальних помилок і тим на цілі століття паралізувало в ній усяке прагнення до прогресу. Дві лиховісних події були породженням цих помилок, що випливали, як логічне наслідок, одна з інший, - це вигнання маврів і євреїв і установу інквізиції.

Ми не задаємося критичним обговоренням цих двох мер, хоча вони переважають у ХVI столітті треба всією історією іспанських націй, a тільки приводимо їх тут, як єдине пояснення нових елементів, що ввійшли з тих пор у її характер, - містицизму, фанатизму, що доходить до несамовитості в жагучій відданості християнській вірі. Іспанія в ХVI столітті втрачає всяку самостійність, цілком віддається влади свого духівництва й стає лише його знаряддям. Хименес Сиснерос перший згинає її під тиском своєї залізної руки: вище дворянство тріпотить перед ним, він створює Santa Hermandad (Городовое ополчення св. Германдади), і змушує всі нації служити монархії, але для того, щоб ця монархія винищила маврів і євреїв, силою оселила християнство в Америці й озброїлася в інтересах церкви проти небезпечних віянь із боку півночі. Христофор Колумб із усім своєю науковою освітою ніколи не міг би мати успіху при кастильском дворі, якби його ідея не було пов’язане з відкриттям нових населених земель і нових джерел доходу.

Взагалі ж у цю епоху всі помисли Іспанії були зосереджені на релігії й на служінні їй; до всього іншого у світі вона ставилася байдуже, начебто ніщо інше й не існувало для неї. Варто тільки прочитати життєпису Ігнатія Лойоли й св. Терези, щоб скласти собі ясне поняття o щиросердечному настрої всіх іспанських націй тих часів; вона не міркує, не перевіряє розумом своїх жагучих поривів і, вся перейнята лише єдиною любов’ю до Бога, цінує тільки ті почуття й дії, які викликаються духом релігії, до наукових же знань і мислення ставиться вороже.

Гляньте на життя Ігнатія Лойоли, - вся вона ніщо інше, як тривале борошно. Яким позбавленням, випробуванням не піддавав він себе, яких принижень і страждань не виносив! Але заради чого все це? Заради того, щоб панувати в майбутньому, щоб створити той могутній орден, що переважав над самим папством, служачи йому. Іспанія надходить так само: вона приймає на себе вид смиренної рабині церкви, але це для того, щоб посісти перше місце в Європі, перевершити всіх інших націй.

Ті ж самі спонукання керують і св. Терезою, її містицизм не винятково споглядальний, вона глибоко й жагуче любить Христа, але ця любов не обмежується одним марним обожнюванням, навпроти, - все життя її повне кипучої, безперервної діяльності. Ніщо не може остудити її енергії в реформуванні монастирів кармелітського ордена й у підставі нових обителей у всіх значимих містах Іспанії, для залучення найбільшого числа поборників віри, - ні бідність, ні старість, ні її недуги не стають їй перешкодою.

От як сама вона говорить o своєї місії:

Pages: 1 2

Збережи - » Аналіз іспанської літератури часів Колумба . З'явився готовий твір.