До Пушкіна, добродії! До Пушкіна знову!.. В. Розанов Давно пройшов «суд дурня й сміх юрби холодної», що насувався на Пушкіна при житті й тріумфував в 60- 70-е роки минулого століття. Великий поет давно й міцно зайняв місце першого російського поета. Першого аж ніяк не по нумерації, а по силі любові до нього російського народу
Він увійшов другом у кожну росіянку сім’ю, став дядькою-казкарем для дітей, вдячним іншому молоді й людей літніх. Для кожного віку в Пушкіна є вірші, співзвучні розумінню тої або іншої людини. На початку нашого століття чудовий російський літературознавець В. В. Розанов ремствував: «Під дахом будинків», скоріше, живуть Лермонтов і Гоголь, усяка дрібна штучка яких буває прочитана російським обдарованим хлопчиком і росіянці даровитою дівчинкою вже до 12 і саме пізніше до 15 років. Тим часом як пушкінські «Літопис села Горю-Хіна» або «Сцени з лицарських часів» невідомі або «залишені в зневазі й багатьма з дорослих».
Дійсно, були часи, коли творчість Пушкіна найчастіше знали в колах бібліофілів. Відгомони цього я іноді чую й зараз: молоді люди користуються рядками Пушкіна як афоризми, але видно, що глибоко вони його творчість не вивчали. Я дуже люблю творчість Пушкіна
Коли я читаю його вірші, на душі в мене стає ясно й спокійно. Наприклад, недавно перечитав роман у віршах «Євгеній Онєгін». Було відчуття, що ця річ у наш час написана, хоча й костюми й обстановка зовсім інші. Чарівництво якесь! Мені прийшла думка, що Пушкін зовсім «не зостарився». Його вірші звучать сучасно для кожного покоління
Сам себе Пушкін визначав гранично просто: «Просто - поет». Ще порівнював себе з луною. І дійсно, на все шляхетне він дав шляхетний відзвук
Втрата інтересу до поезії й взагалі до творчості Пушкіна так само неможливий, як якби ми коли-небудь могли втратити красу навколишньої нас природи. Адже нам просто необхідні для життя й дерева, і трави, і ріки. Так само нам необхідний і Пушкін. Цим він вічний. Мені дивно, яким чарівним образом досягаються такі вершини духу
Адже, здавалося б, Пушкін не був зубрилой, не зацикливался ні на яких науках, тобто не спеціалізувався. А вийшов - всеосяжним і всезнаючим. Він був іронічний, але його іронія ніколи не ставала уїдливою. Скільки б я не читав Пушкіна, при всій іронії він не съязвил жодного разу. Абсолютно гармонічний розум!
А скільки тепла ми знаходимо в його віршах на тему дружби й любові. Особливо прекрасні й поетичні добутки про любов. «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье» - одне із самих чудових створінь Пушкіна. Це ціла «поема» про теперішню любов у всій її повноті. Я б сказав ще про цей добуток, що воно підтверджує думку про можливість стиску часу
Геніям це просто вдається. Адже Пушкін провів з Керн усього одне літо в селі Михайлівськім. Властиво - короткочасне захоплення
И такий результат! …з’явилася ти, Як скороминуще виденье, Як геній чистої краси, И в політичного життя батьківщини Пушкін зайняло яскраве місце. Він належить до покоління, що ми називаємо декабристським. Воно дало нашої історії Рилєєва, Кюхельбекера, Грибоєдова
Всіх їх поєднувало споріднення переконань, устремлінь і надій. Як відомо, Пушкін не входив у таємне суспільство декабристів, але серед його близьких друзів було чимало людей радикальних переконань. Декабристами стали, наприклад, Пущин і Кюхельбекер, з якими поет дружив ще з ліцейського років. Вітчизні і її волі поет присвятив багато іскрометних рядків: Поки свободою горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви!
У його оді «Вільність» утримується сповідання політичних переконань молодого поета. Але воля, по Пушкіну, - не просто хаотичне прагнення до вольниці, емоційний порив, а глибоке переконання, продумана історична ідея. Волю Пушкін представляє лише в тісному сполученні із законом і лише в межах закону: Лише там над царскою главою Народів не лягло страданье, Де міцно з Вільністю святою Законів потужних сочетанье.
Дивно співзвучні сподіванням нашого сьогоднішнього дня ці думки. Закінчити свої міркування про те, чому Пушкін вічно залишиться першим поетом Росії, я хочу словами Бєлінського, що писав про вірші Пушкіна: «…Кожне почуття, що лежить у підставі кожного його вірша, добірно, граціозно й віртуозно саме по собі: це не просто почуття людини, але й почуття людини-художника, людини-артиста
Є завжди щось особливе шляхетне, лагідному, ніжному, запашному й граціозне у всякому почутті Пушкіна. Щодо цього, читаючи його утвору, можна чудовим образом виховати в собі людини…» Тема призначення поета в лірику А. З Пушкіна В 1824 році А. С. Пушкін пише у вірші «До Языкову» : Издревле сладостный сполучник Поетів меж собою связует: Вони жерці єдиних муз; Єдиний пломінь їх хвилює… Тут виникає складний образ поетичного натхнення, осмислений Пушкіним як велика з’єднуюча, що облагороджує, що піднімає сила
Поет поступово прийшов до настільки глибокого розуміння призначення своєї праці. Петербурзький період творчості Пушкіна - це час високого цивільного підйому в його світогляді. Багато добутків 1817- 1820-х років носять відкрито політичний характер
Так, в оді «Вільність» з великою категоричністю сформульований погляд на призначення поезії: Хочу оспівати волю миру, На тронах уразити порок. Ставлячи перед собою шляхетну мету боротьби за волю, Пушкіна звужував, однак, область впливу поезії. З роками його розуміння призначення й ролі творчої особистості перетерпіло істотні зміни, розширилося й поглибилося. Це було пов’язане з тої «катастрофічною еволюцією», що Ю. Н. Тынянов відзначив як головну відмітну рису великого поета
У той же час принципи, які Пушкін поклав в основу своєї творчості ще в 1817- 1820-х роках, стали міцним фундаментом його поглядів на поезію, вихідним пунктом у розвитку його світогляду. Волю лише учася славити, Віршами жертвуючи лише їй, Я не породжений царів забавити Соромливої музою моєї… Воля. Вона в кожному творі Пушкіна
Його вірші - від самих ранніх до останніх - будять і в читачі прагнення до волі. «Єдиний пломінь» добра, любові, розуму, оспіваний Пушкіним, - це свобода особи у вищому змісті й вираженні. Тому й в «Пам’ятнику» - вірші 1836 року - тема добра невіддільна від восславления волі. В 1818 році, коли був створений програмний вірш «КН. Я. Плюсковой», поет вкладав у поняття «воля» в основному соціальний зміст. У цей період ненависть до поневолення людини людиною, до пороків і жорстокості виливалася в Пушкіна в добутки антиурядового й антикріпосницького характеру
Тоді він бачив призначення поезії в соціальній боротьбі: Про Муза полум’яної сатири! Прийди на мій закличний клич! Не потрібно мені ліри, що гримить, Вручи мені Ювеналов бич! В 1823 році Пушкін пережив кризу світогляду, глибоко усвідомив щирий стан суспільства. У віршах, написаних після 1823 року, питання про мету поезії вже не вирішується однозначно. На перший план виходить моральний початок у творчості, пошуки гармонії й досконалості
За словами А. И. Герцена, «Пушкін знаходив порятунок у ліризмі». Це не тільки порятунок самого поета від гонінь і нерозуміння, але й порятунок людства від жорстокості, роз’єднаності, несправедливості. Це нове, моральне рішення соціальних питань. Щира поезія піднімає людину: У гармонії суперник мій Був шум лісів, иль вихорь буйний, Иль іволги наспів живий, Иль уночі моря гул глухий, Иль шепіт річки тихоструйной…
Ці рядки з вірша «Розмова книгопродавца з поетом» дивно точно пояснюють те завданння, що Пушкін ставило перед поезією. Порівнюючи натхнення з © Алл Соч. РУ 2005 стихією природи, він довіряє поетові самі більші цінності: волю, гармонію й красу. У вірші «Пророк» 1826 року особливо яскраво виразився погляд Пушкіна на поезію як на силу, що будить у людях добро. «Дієсловом пали серця людей» - значить піднімай зневірених, буди духовно сплячих, змушуй людини бачити красу миру й прагнути до неї. Тема призначення поезії у творах Пушкіна невіддільна від суперечки, що він вів з майбутніми декабристами К. Ф. Рилєєвим і А. А. Бестужевим в 1825 році. Відстоюючи волю творчості, Пушкін заперечував проти трактування поезії тільки як засобу політичної боротьби: «Якщо хто пише вірші, те насамперед повинен бути поетом, якщо ж хоче просто гражданствовать, те пиши прозою».
Ці слова прямо перегукуються з рядками вірша «Поет і юрба», написаного пізніше - в 1828 році. Не для життєвого волненья, Не для користі, не для битв, Ми породжені для вдохновенья, Для звуків солодких і молитов. Але велася й інша суперечка. Це теж була боротьба за волю творчості, але тут супротивниками поета виступали держава, самодержавство, цензура. І вуж якщо Пушкін не визнавав єдиною метою поезії служіння суспільному благу, те тим більше далекої й ворожої йому була користь і лицемірство впоэзии.
Pages: 1 2
Збережи - » А. С. Пушкін - перший поет Росії . З'явився готовий твір.