Іноді лексеми Пан, пані Поширюються одразу двома означеннями різного ступеня ввічливості. Поєднання шанобливо-ввічливого означення зі стилістично нейтральним або емоційно забарвленим компонентом має певне функціональне навантаження, адже одночасно виражає повагу до співрозмовника і надає звертанням більшої виразності, визначає характер суб’єктно-адресатних відношень: Вельмишановна і ласкава пані! (Фр. до Е. Ожешко, т.49, с.55); Високоповажана і дорога пані! (Коб. до О. Франко, т.5, с.382); Дорога і високоповажана пані! (Коб. до Є. Ярошинської, т.5, с.277). Двокомпонентна модель “означення + Пане(пані)” може ускладнюватися ім’ям, ім’ям по батькові адресата або його прізвищем. Етикетна формула (означення) Пане, пані + ім’я найчастіше зустрічається в посланнях М. Коцюбинського до В. Гнатюка (46) та інших видатних діячів української культури: Шановний пане Борисе! (до Б. Грінченка, т.5, с.229); Любий пане Андрію! (до А. Дуляка, т.7, с.229). Поєднання шанобливо-ввічливого звертання Пане З повним документальним ім’ям надає посланням відтінку урочистості: Високоповажана пані Іванно! (Коб. до І. Побігущої, т.5, с.631); Дорога панно Ольго (Л. Укр. до О. Кобилянської, т.11, с.140); Шановний пане Болеславе! (Фр. до Б. Вислоуха, т.50, с.266). Неповторність та індивідуальність звертань досягається використанням додаткових емоційно-експресивних засобів (суфіксів суб’єктивної оцінки, присвійного займенника Мій (моя) Та ін.), завдяки яким нейтрально-офіційні Пане, пані Набувають нового звучання. Так, у листах О. Кобилянської, І. Франка вони нерідко поєднуються із варіантом імені, що визначає специфіку інтимно-дружнього листування письменників: Дорогенька моя і шановна пані Олечко! (Коб. до О. Гаморак-Левицької, т.5, с.632); Дорога панно Геню! (Коб. до Є. Ярошинської, т.5, с.292); Дорога панно Климцю (Фр. до К. Попович, т.48, с.462).

При зверненні до старших за віком осіб, в офіційній тональності спілкування звертання Пане, пані Іноді поширюються іменами по батькові адресатів: Вельмишановна пані Ольга Петрівна! (Фр. до О. Пчілки, т.49, с.298). Така форма найменування адресата не є типовою для української мовної традиції і в листах письменників використовується рідко. Більш поширеною є конструкція “(означення) Пане, пані + Прізвище

Адресата”, яка функціонує переважно в нейтральній та офіційній тональностях спілкування. Найчастіше такі звертання вживаються в листах О. Кобилянської до О. Маковея (70), В. Стефаника (30), М. Павлика (25) та ін., рідше – в посланнях І. Нечуя-Левицького (10), І. Франка (7), Лесі Українки (5): Вельмишановний пане Павлик! (Кобилян., т.5, с.250); Вельмишановний пане Петруненко! (Л. Укр., т.12, с.38); Пане Белей! (Н.-Лев., т.10, с.305).

У багатьох листах письменників етикетні формули з компонентами Пане, пані Виражають почуття і настрої автора послання. У такому контексті адресат виступає ніби очевидцем та співучасником думок і почувань адресанта: Отака, дорога пані, і моя доля (Фр. до К. Попович, т.48, с.448); Розумієте смуток мій, дорога моя пані? (Коб. до Х. Алчевської, т.5, с.555).

Звертання Пане, пані Можуть поєднуватись із регулятивами Добродію, добродійко, Що найчастіше спостерігаємо в листах П. Мирного (20), О. Кобилянської (18), І. Нечуя-Левицького (15), І. Франка (13). Вони не тільки слугують засобом висловлення поваги до адресата, а у відповідному семантичному оточенні передають різні емоційно-смислові відтінки: розчарування адресанта, його невдоволення вчинками одержувача відповіді: Ви, пане добродію, пишете дуже невиразно (Н.-Лев., т.10, с.302), За кого Ви мене приймаєте, пане добродію? (Л. Укр., т.10, с.304).

Ідеологічний підхід позначився і на звертаннях Добродію, добродійко. У “Словнику української мови” і “Словнику мови творів Г. Квітки-Основ’яненка” пояснюють їх як застарілі форми ввічливого звертання до людей привілейованого суспільства. Сьогодні звертання Добродію, добродійко Не викликають у мовознавстві особливих дискусій. Майже всі дослідники, що цікавляться семантикою та особливостями функціонування цих форм, одностайні в тому, що це давні споконвічно українські звертання. Семантика їх є прозорою і не викликає ніяких заперечень “той, хто чинить добро, доброчинець”, отже, ці найменування не містять щонайменшої вказівки на соціальний статус адресата й можуть використовуватися щодо будь-якої особи, до якої адресант відчуває симпатію та повагу. У листуванні письменників звертання Добродій, добродійко – поширена форма звернення до адресата: Пишіть хоч Ви, добродію любий (Коцюб. до Б. Грінченка, т.5, с.57); Шановний любий добродію (Н.-Лев. до М. Грушевського, т.10, с.295); Вельми і вельми шануємий добродію ласкавий (Шевч. до А. Болдіна, т.6, с.271); Щирий добродію (Граб. до К. Паньківського, т. 2, с.310). Цікаво, що використовуючи звертання Добродій, добродійко, письменники іноді свідомо акцентують увагу на поняттях “добро”, “добрі вчинки”: Плодіть, добродію, і засівайте найбільше, я певний, що з того засіву будуть колись великі жнива задля нашого краю (Мирн. до М. Коцюбинського, т.7, с.431); У Вас, видно, добродію, не стратилася віра в д О б р О (авт.) Поміж людьми. Віруйте, добродію, в нього і надальше (Мирн. до М. Коцюбинського, т.7, с.434). Звертання Добродію, добродійко Можуть уживатися самостійно або в поєднанні з прикметниками та власними назвами – особовими іменами, іменами по батькові, що буває найчастіше. Такі етикетні одиниці в листах письменників репрезентовані по-різному (див. таб. 1).

Таблиця 1. Частотність уживання етикетних формул з компонентом Добродій, добродійко

Звертання з регулятивами Добродію, добродійко Виконують різні функції. На початку листа вони слугують засобом привернення уваги адресата, сигналом до сприйняття повідомлюваного. У поєднанні з відповідними прикметниками - надають листам особливої урочистості: Високоповажаний добродію! Я давно до Вас не озивалась, бо не було нічого вартого Вашої уваги, до писання (Л. Укр. до Ф. Колесси, т.12, с.267); Вельмишановний добродію! Звертаюся до Вас у справі, що, певно, заінтересує Вас як музику і яко українського Діяча (Л. Укр. до М. Аркаса, т.12, с.249). В інтерпозиції, тобто в середині речення, звертання Добродію, добродійко Можуть слугувати яскравим засобом вияву невдоволення, незгоди з діями адресата: Отак-то! Не здивуйте, добродію, що не вволив я Вашої волі, діло се не жарти, самі маєте розум (Шевч. до М. Максимовича, т.6,с.223 ); Ради бога, добродію, хто провадить коректу (чи радше не провадить )? І чи робітники в друкарні не уміють читати по-українськи (Коб. до “Літературно-наукового вісника”, т.5, с.614); Я не знаю, може, се у Вас такий образовий спосіб писання, але на такий спосіб мушу сказати, що така образовість і не поетична, і не… гарна. Не гарна, добродію, і не найліпше свідчить о Вашім писательськім такті (Фр. до О. Партицького, т.48, с.247).

У багатьох посланнях І. Франка звертання Добродію, добродійко Є засобом висловлення думок і почуттів, які адресант звіряє своєму співрозмовнику: Ось що, добродію, у нас тепер за рішучі глаголи Глаголинський

Pages: 1 2 3