Життєвий шлях Павла Олександровича Флоренского. Священик Павло Олександрович Флоренский, що видається богослов, філософ і вчений, народився 9 січня 1982 року біля містечка Евлах Елисаветпольской губернії. Дитячі роки П. А. Флоренского пройшли в Тифлисе й Батуме. У дитинстві він більшу частину часу присвячував читанню, малюванню, фотографуванню. “Майже все, що придбав я в інтелектуальному відношенні, отримано не від школи, а скоріше всупереч їй. Багато дав мені батько особисто”(1) . У цей час він майже не займався релігією, тому що сім’я була атеистичной і релігія всіляко притеснялась. Але наприкінці гімназичного курсу, улітку 1899 р. Флоренский пережив духовну кризу: обмеженість, що відкрилася, і відносність фізичного знання поставила перед ним питання про Істину абсолютної й цілісної. Саме тоді він зробив самостійний крок до релігійного світогляду. У цей час він хоче піти в народ, припинивши навчання, під впливом читань Л. Н. Толстого, але, на настійну вимогу батьків, продовжує утворення й надходить на фізико-математичний факультет Московського Університету, де починає писати наукові й філософські роботи. Закінчивши його блискуче, П. А. Флоренский, надходить в 1904 році в Московську Духовну Академію, де зложився його світогляд і розуміння духовності. Кандидатські твір П. А. Флоренского “Про релігійну Істину” (1908) , що стало ядром магістерської дисертації (1912) і книга “Стовп і твердження Істини” (1914) були присвячені шляхам входження в православну Церкву. Обоє добутки є від початку до кінця православними й високо науковими. За магістерську дисертацію батько Павло нагороджений преміями митрополитів Московських Філарета й Макария.

В 1908-1919 роках батько Павло викладав історію філософії в Московській Духовній Академії. Його лекції користувалися величезним інтересом. Досить сказати, що вільного місця на його лекціях не було, і семінаристи ломилися в аудиторію, набиваючи її так, що іноді лекторові доводилося пробиватися із працею до кафедри. Тематика його лекцій була досить велика: від історії філософії й релігії до проблем сучасної дійсності.

В 1912-1917 батько Павло засновує й стає редактором журналу “Богословський вісник”, що став органом вищої Церковної школи. “Вісник” самим положенням своїм призивав до неухильного служіння церкви.

Рукоположенний у сан священика, в 1911 році батько Павло служив у будинковому храмі в ім’я рівноапостольної Марії Магдалини Сергиево-Посадского притулку сестер милосердя Червоного Хреста.

Сучасників вражала глибина розкриття дарунка священика в батьку Павлі. Протоієрей Сергий Булгаков згадував: “Однак усе, що може бути сказане про виняткову наукову обдарованість батька Павла, як і про його самобутність, у силу якої він завжди мав слово своє, як якесь одкровення про усім, є все-таки другорядн і несуттєвим, якщо не знати в ньому самого головного.

Духовним центром його особистості, тим сонцем, яким висвітлювалися всі його дарунки, було його священство. В. В. Розанов, що, один раз довідавшись батька Павла, потім не міг уже від нього відірватися, як від джерела життя… Він священик. І це було саме так”(2) .

Батько Павло робив враження надзвичайної “сили, себе знаючої й собою владеющей”(3) , що полягала в дарунку проникнення в суть речей. Але це сила стримувалася в спілкуванні з людьми “повною простотою, природністю й усілякою відсутністю внутрішньої й зовнішньої пози”(4) .

Революція не з’явилася несподіванкою для Петра Олександрович Флоренского. Більше того, він багато писав про духовну кризу возрожденческой цивілізації, часто говорив про катастрофу, що насувається, Росії через втрату духовних і національних підвалин.

Незважаючи на відділення церкви від держави, на гоніння, і навіть фізичне знищення, що вірують, батько Павло протягом ряду років продовжував церковну діяльність. Він не залишив читання лекцій. В Академії проводив духовні семінари й заняття. Він невпинно вірив, “що нігілізм доведе свою незначність, усім набридне, викличе ненависть до себе й, тоді серця й розуми, наголодувавшись, звернуться до російської ідеї, до ідеї Росії, до святої Русі”(5) .

Батько Павло в 20-х роках провів величезну роботу зі збереження Троїце-Сергієвої Лаври, як пам’ятника історії й культури Росії. Поряд із цим П. А. Флоренский веде величезну наукову працю в області прикладної фізики. Його книги “Діелектрики і їхнє технічне застосування” (1924) , “Карболіт.

Його виробництво й властивості (1928) , “Курс електротехнічного матеріалознавства” (1932) стали сьогоденням надбанням науки.

Проводившаяся в кінці 20-х років політика поголовного знищення віруючих торкнулася й Павла Олександровича. ОГПУ взяло його під варту. Але ніякого обвинувачення йому винесено не було. Заборонивши жити в більших містах і наукових центрах, П. А. Флоренский був засланий у Нижній Новгород. Але по клопотанню впливових державний діячів, які високо цінували його талант, батько Павло був звільнений від посилання й через півроку повернувся додому. В 1933 році він знову арештований і засланий уже на 10 років у Сибір за нібито участь у контрреволюційній організації, що складалася з монархиствующих і кадетських елементів і що спробували створити республіканський уряд, що опирається на Православну Церкву. В 1934 році він був переведений у Соловецьку в’язницю, де в 1935 році розстріляний за проведення контрреволюційної пропаганди (8 грудня) .

П. А. Флоренский реабілітований двічі - в 1958 і в 1959 роках - через відсутність доказів винності в антирадянській діяльності й за відсутністю складу злочину.

.

“Питання релігійного самопізнання” Тому що більшою мірою П. А. Флоренский був священиком, чим ученим, то більшість його добутків присвячено релігійній темі. Одним зі значних творів цього плану є “Питання релігійного самопізнання”, що складається із частин, названих листами. Розкриваючи мету життя християнина, батько Павло пише: “Щира ж ціль життя нашої християнської складається в наживанні Духа Святого Божого. Пост же й пильнування, і молитва, і милостиня, і всяке Христа заради добра справа, що робиться, є засобу для наживання Святого Духа Божого… “(6) . Вирішальним переважним випробуванням віри є дослідження таїнств. “Таїнства, по своїй ідеї, - начатки обожения тварини, вогнища, з яких поширюється Божественне тепло”(7) . Розкриваючи зміст окремих таїнств, П. А. Флоренский показує, наскільки вони важливі в житті християнина й викриває, парирує висловлення возражателей. “Ми віримо в істину християнства й тому впевнені, що вона витримає всяке випробування, і не боїмося за неї”(8) , містить батько Павло.

Для підтвердження слів про силу таїнств, батько Павло приводить оповідання свого друга священика, що провів з однією дівчиною таїнство сповідання, а потім і причащання до віри, і показав, наскільки сильно це змінило життя дівчини. Під час сповідання обоє почували особливе почуття: “Спочатку, навіть коли вона не вимовила ще ні слова, я відчув сильну-сильну вагу. Ту ж вагу почувала на собі й дівчина…. Сповідь відбилася на всій ній всієї, і вона миттєво якось переродилася”(9) .

Описуючи подальшу переписку, що зав’язалася між священиком і дівчиною, автор підкреслює, звертає пильну увагу на таємничих баченнях, що відбуваються з обома в те саме час. Одержавши згодом щоденник дівчини, священик пише, що дівчині понад був даний “Дарунок християнства”(10) , що всіляко придушувався її родителями й родичами. “Але сила Божа сильніше мирського заперечення християнства”(11) , - пише батько Б. Коливна дівчина викликує: “Господи! якщо Ти існуєш, укажи мені, що є Істина, і дай мені можливість довідатися її… І виразно дівчина чує _ззовні., з-поза звідкись голос: “Або тепер, або ніколи! “(12) . І цей голос привів її в жіночий монастир, де вона й зустрілася зі священиком, що перебуває там проїздом.

Багато релігійних діячів високо оцінили твір П. А. Флоренского “Про питання релігійного самопізнання”. От що пише, наприклад, один священик: “Зміст листа вдарив у мою улюблену тему: релігійно-моральне вдосконалення Християнина виробляється двома силами, сукупно, рука об руку діючими, - силою Божию й властиво силою людини-християнина.

Маючи бажання, я постійно хапаюся за силу Божию: допомога моя від Добродії, сотворшаго небо й землю, міцність моя й спів моє Господь і бисть у порятунок. Так не похваляється сильний силою своею, богатий багатством своїм… але про сем так похваляється віруючий, їжаку разумети Добродії й творити суд і правду. Христо моя сила, Бог і Господь, - чесна Церква боголепно співає, взивающи від змісту чисто, про Господи празднующи.

Доводити, що сила Божия зійшла на людину й зберігається в ньому даремно. Це не доводиться, а відчувається, це не пояснюється іншим, а _прищеплюється..

У самій дії таїнства, неодмінно беру участь: дві сили - Божия й людська, перша невидима, друга видима. Таїнства усвідомлюються, усвояются при таїнствах, православ’я усвідомлюється при житті православної.

При всім при цьому бачу у Флоренском найбільшого просвітителя невіруючих і утвердителя віри віруючих. Амінь” (13) .

Pages: 1 2

Збережи - » Зведений реферат: Питання релігійного самопізнання Павла Флоренского . З'явився готовий твір.