У пору свого вищого творчого розквіту Чехов пише ряд розповідей про інтелігенцію. Слідом за Горь-Кім, що боровся у своїх добутках з « интел-лигентами», нічого не залишили після себе на зем-ле, крім сміття, Чехов б’є тривогу із приводу того, що люди, покликані звістки за собою народ, превраща-ются в обивателів, деградують під впливом середовища, у яку попадають. Найдужчим у цьому плані, на мій погляд, виявляє-ся розповідь «Ионыч». Сюжет його простий: молодий, розумна людина попадає в сіре, затхлий містечко С. Мно-Го працює, живе пустельником, нехтує обывате-ля, з яким не про що говорити

Інтереси городян незначні: вино, карти, нажива, плітки. Проходить час, і Дмитро Старців стає таким же обыва-телем. Здавалося б, що отут особливого?..

Час действи-тельно міняє людей. Але та страшна правда, так талановито показана Чеховим, відкриває на багато чого очі. Якщо людині дано більше, ніж іншим, а він сам себе утопив і став схожим на обивателя, то це духовна смерть

Ниче-Го більше в житті не залишається, крім як є, пити, збирати гроші, невідомо навіщо, бути «живим тру-пом». Накопичення руйнує особистість, якщо немає внутрішньої протиотрути, якщо немає великий життєвий-ний сили, мети життя. Старців пасивно сопротивлял-ся навколишньому середовищу. Навіть любов його до Туркиной не струснула його: уже тоді він у розумі підраховував гроші, які одержить, якщо жениться на ній. Мужики й біль-ница вже не цікавлять Старцева, він розгубив всі свої ідеали, вульгарність захлиснула його. Герой ненавидить і нехтує життя навколишніх його обивателів, але це не заважає йому в остаточному підсумку й самому помножити їхнє число. Вся історія перетворення молодого доктора Дмитра Старцева в запливаючим жиром користолюбця, якого всі кличуть тепер тільки Ионычем, займає в Чехова менш двадцяти сторінок: так, Чехов - видатний майстер короткої розповіді

Втім, тут важливо інше: у житті з багатьма про-виходить подібна метаморфоза. Замолоду всі мріють про те, щоб принести якнайбільше користі обще-ству. У зрілості ж багато хто прагнуть уже до іншому - до ситості, до благополуччя, до почестей і «теплим» мес-там. При цьому деякі прикриваються пишними фразами про борг, честі, користі, але усередині кожного та-кого людини сидить, затаївшись, усе той же Ионыч. Чехів своєю розповіддю попереджає: «Не піддавай-тесь згубному впливу середовища, не віддавайте сво-їхніх ідеалів, бережіть у собі людини».

Та ж тема вульгарності й користі звучить у розповіді «Аґрус». Тут символом виродливого життя, під-лагодженої вузької, нелепой мети, стає пристрасть ге-риючи придбати маєток, де б ріс свій аґрус. Все життя він збирав гроші, у всім собі відмовляв, животів. Він міг принижуватися через кожну копійку, але от, нарешті, мрія його здійсни-лась - він їв свої, у власній садибі зібрані яго-ды, він був щасливий. Однак хіба це щастя?

Хіба для цього живе че-ловек? От і герой «Аґрусу» постарів, розжирів, обрюзг. Абсолютно тваринне життя, позбавлене