Зображення російського національного характеру в добутках Н. С. Лєскова “Грішники й праведники в зображенні Лєскова.”

ЗОБРАЖЕННЯ РОСІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ В ДОБУТКАХ Н. С.ЛЄСКОВА Якщо всі російські класики минулого століття вже при житті або незабаром після смерті були усвідомлені громадською-суспільною-літературно-суспільною думкою в цій якості, те Лєсков був “прилічений” до класиків лише в другій половині нашого сторіччя, хоча особлива майстерність мови Лєскова було безперечно, про нього говорили не тільки шанувальники його таланта, але відзначали навіть його недоброзичливці. Лєскова відрізняло вміння завжди й у всім іти “проти плинів”, як назвав пізнішу книгу про нього біограф. Якщо його сучасники (Тургенєв, Толстой, Салтыков Щедрін, Достоєвський) піклувалися переважно про ідейну й психологічну сторону своїх добутків, шукали відповідей на суспільні запити часу, то Лєскова це займало в меншому ступені, або ж він давав такі відповіді, які, скривдивши й обуривши всіх, обрушували на його голову критичні громи й блискавки, надовго валячи письменника в опалу в критиків всіх таборів і в “передових” читачів. Проблема нашого національного характеру стала однієї з головних для літератури 80-х років, тісно пов’язаної з діяльністю разночинных революціонерів, а пізніше народників. Приділяв їй увага (і досить широко) і Лєсков. Розкриття сутності характеру російської людини знаходимо в багатьох його добутках: у повісті “Зачарований мандрівник”, у романі “Соборяне”, в оповіданнях “Лівша”, “Залізна воля”, “Відбитий ангел”, “Грабіж”, “Войовниця” і інших

Лєсков вносив у рішення проблеми несподівані й для багатьох критиків і читачів небажані акценти. Такий оповідання “Леді Макбет Мценского повіту”, що яскраво демонструє вміння письменника бути ідейно й творчо незалежним від вимог і очікувань самих передових сил часу. Написаний в 1864 році оповідання має підзаголовок “Очepк”. Але йому не слід довіряти буквально.

Звичайно, оповідання Лєскова опирається на певні життєві факти, але таке позначення жанру виражало скоріше эстетическую позицію письменника: Лєсков протиставляв поетичному вимислу сучасних письменників, вимислу, що часто тенденційно спотворював виправлення життя, нарисову, газетно-публіцистичну точність своїх життєвих спостережень. Назва оповідання, до речі, досить ємне за змістом, виводить безпосередньо на проблему російського національного характеру, мценская купчиха Катерина Ізмайлова один з вічних типів світової літератури кривава й честолюбна лиходійка, що властолюбство привело по щаблях із трупів до сяйва корони, а потім безжалісно скинуло в безодню божевілля. Є в оповіданні й полемічний аспект. Образ Катерины Ізмайловій сперечається з образом Катерины Кабановой з “Грози” Островського

На початку оповідання повідомляється непомітна, але істотна деталь: якщо Катерина Островського до заміжжя була такою ж багатою купецькою дочкою, як і її чоловік, те лесковская “леді” узята в Измайловскую сім’ю з бідності, можливо, і не з купецтва, а з міщанства або селянства. Тобто героїня Лєскова ще більша простолюдинка й демократка, чим в Островського. А далі йде те ж, що й в Островського: шлюб не по любові, нудьга й неробство, докори свекра й чоловіка, що “неродица” (дітей немає), і, нарешті, перша й фатальна любов. Із серцевим обранцем лесковской Катерине повезло набагато менше, ніж Катерине Кабановой з Борисом: мужний прикажчик Сергій вульгарна й корислива людина, хам і негідник. А далі розвертається кривава драма

Заради з’єднання з улюбленим і зведення його в купецьке достоїнство льодові душу своїми подробицями вбивства (свекра, чоловіка, малолітнього племінника законного спадкоємця измайловского багатства), суд, подорож по етапі в Сибір, зрада Сергія, убивство суперниці й самогубство у волзьких хвилях. Чому ж подібна із драмою Островського суспільно-побутова ситуація розв’язалася в Лєскова настільки диким образом? У натурі Катерины Ізмайловій відсутній, насамперед, поезія калиновской Катерины, і в очі б’є вульгарність

Втім, натура теж досить цільна й рішуча, але в ній немає любові, і, саме головне, не вірить мценская “леді” у бога. Характернейшая деталь: перед самогубством “хоче пригадати молитву й ворушить губами, а губи її шепотять” вульгарну й страшну пісню. Поезія релігійної віри й твердість християнської моралі піднесли Катерину Островського на висоту національної трагедії, і тому її неосвіченість, нерозвиненість інтелектуальна (можна сказати, темрява), можливо, навіть неграмотність не відчувається нами як недолік

Катерина Кабанова виявляється носієм нехай патріархальної, але теж культури. Лісочків у своєму оповіданні увесь час підкреслює богооставленность зображеного їм миру. Він цитує слова дружини біблійного Іова: “Прокляни день свого народження й умри”, а потім виголошує безнадійний чи те вирок, чи те діагноз російській людині: “Хто не хоче вслухатися в ці слова, кого думка про смерть і в цьому сумному положенні не лестить, а лякає, тому треба намагатися заглушити ці виючі голоси чим-небудь ще більше їх потворним. Це прекрасно розуміє проста людина: він спускає іноді на волю свою звірину простоту, починає дуріти, знущатися із себе, над людьми, над почуттям

Не дуже ніжний і без того, він стає зол сугубо”. Причому, цей уривок єдиний в оповіданні, де автор відкрито втручається в текст, що відрізняється в іншому об’єктивною манерою оповідання. Сучасна письменникові революційно-демократична критика, зі сподіванням і розчуленням смотревшая на цю просту людину, що кликала до сокири Русь, цих от простих людей, не побажала помітити оповідання Лєскова, надрукований у журналі ‘Епоха” братів Ф. і М. Достоєвських. Оповідання одержало безпрецедентно широку популярність уже в радянських читачів, ставши поряд з “Лівшею” найбільше часто перевидаваним твором Лєскова. У Пушкіна є рядка: “Тьми низьких істин мені дорожче/ Нас обман, що піднімає,”, тобто поетичний вимисел

Так і два Катерины двох росіяни класиків. Сила поетичного вимислу Островського діє на душу, згадаємо Добролюбова, освежающе й ободряюще, піднімає її Лєсков “низьку істину” про тьму (в іншому змісті) душі росіянці простолюдинки. В обох випадках причиною була любов. Усього лише любов

Як же мало потрібно було для того, щоб навернути гору трупів, щоб виявити “звірину простоту”, “не дуже ніжній російській людині! І що ж це за любов така, що її приналежністю стає вбивство”. Оповідання Лєскова повчальний, воно змушує нас задуматися насамперед над собою: хто ж ми такі, як сказав один персонаж Островського, “що ви за нації така?

“, які ми й чому такі

Збережи - » Зображення російського національного характеру в добутках Н. С. Лєскова “Грішники й праведники в зображенні Лєскова.” . З'явився готовий твір.

Зображення російського національного характеру в добутках Н. С. Лєскова “Грішники й праведники в зображенні Лєскова.”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.