Пушкін і Гоголь - великі російські письменники 19 століття. Помітне місце в їхній творчості займає зображення побуту вищого шару суспільства. І Пушкін, И Гоголь, кожний з показує його по-своєму. Роман “Євгеній Онєгін”, мені здається, займає центральне місце у творчості Пушкіна

Це не тільки &copy A L L S o c h. r u саме велике по розмірах добуток, але й саме широке по охопленню тим, характерів, картин, місць. За широту зображення російського життя, за глибину типових образів і багатство думок В. Г.Бєлінський назвав його”енциклопедією російського життя”. По ньому, дійсно, можна судити про епоху, вивчати життя Росії в 10-20 роках 19 століття

Хоча цей час підйому національної самосвідомості, початок організованого революційного руху, абсолютна більшість дворянств не було порушено цими процесами. Поет дав нам яскраві картини провінційного дворянства. Помісне дворянство завжди вважалося головною опорою трону. Подивимося, як малює його Олександр Сергійович. Перед нами проходить галерея обра!

заклик і типів. Як ні вбоге життя поміщиків у порівнянні з людським ідеалом, все-таки, на мій погляд, вони симпатичніше, ніж столична знать. Уже тільки тому, що більшість із них господарюють, а виходить, мають справу в руках. Адже у вищого світла справи-те ніякого немає. Те, що пан живе поруч, стежить за добробутом селян, теж чимало. Але все-таки яка разюча вбогість!

Дивлячись очами освіченої людини, Онєгіна, ми бачимо портрети сільських марнотратників життя. От дядько Онєгіна, що “років сорок із ключницею сварився, у вікно дивився й мух давив”. От поміщики, які тільки й говорять про господарство, псарню, провині й своїй рідні. Низька культура, відсутність високих духовних інтересів, наслідування іноземному, острах нового і якась щиросердечна лінь от характерні риси багатьох з них. У них багато жорстокості, причому часто неусвідомленої

Це те, що поет назвав “барство дике”. Так, мати Ларіної сама “служниць била осердясь”. Всі вони бояться нового, що може обмежити їхня влада. Це особливо видно по їхньому відношенню до Онєгіна, коли Ярем він панщини стародавньої Оброком легенею замінив… Сусіди-Поміщики побачили в цьому “страшну шкоду”, а його знеславили, як “найнебезпечнішого дивака”.

З іншого боку, у цих людях видно й те, що не може не подобатися: простота, хлібосольство, збереження старих російських традицій. помісне дворянство бачиться в гостросатиричному плані. При всьому розходженні їх поєднують паразитизм, убогість внутрішнього миру, зневага інтересами інших людей, порожнє провождение часу, сплетничество та інше. Пушкіна відкрито сміється або іронізує над цим суспільством, хоча часом зі смутком говорить про сільську простоту або з розчуленням згадує свої забави

Безсумнівно, у цьому своєму романі він є продовжувачем сатири Фонвізіна так само, як і Грибоєдова. І теми, і ситуація в трьох цих письменників часом сильно схожі. Це значить, що вони відбивали те типове, що було характерним для тодішньої Росії. Закладені традиції сатири стали основою для її розквіту пізніше. Бєлінський говорив, що “без “Онєгіна” був би неможливий”Герой нашого часу” та! до же, як без “Онєгіна” і “Горя від розуму” Гоголь не почував би себе готовим на зображення російської дійсності, виконане такої глибини й істини

Гоголь знаходив, що сюжет , підказаний Пушкіним, гарний тим, що дає повну волю з’їздити разом з героєм всю Росію й створити безліч найрізноманітніших характерів. В «Мертвих душах» Гоголь створив типові портрети поміщиків, відбивши характерні риси цілого стану, розкрив духовне зубожіння й моральне виродження цього класу, хоча сам письменник і не думав робити настільки рішучих висновків. Одноманітне коло прийомів дозволив художникові виставити напоказ консерватизм, відсталість провінційного життя, замкнутість і обмеженість поміщиків, підкреслити застій і вмирання. В образі ввічливого, солодкомовного Манилова показані безгосподарні, марнотратні поміщики

Розум хазяїна зайнятий порожньою, нездійсненною мрією. Недарма затвердилося вираження «манілівські мріяння» у змісті бесполезн! ых, безжиттєвих фантазій

Використовуючи вираження Бєлінського, можна сказати, що Манилов «старший брат» Обломова, у якому ця поміщицька лінь досягла крайніх ступенів. Письменник характеризує його як порожнього фразера: куди йому до Росії, якщо він не може навести порядок у власному господарстві. Манилов слізливо добросердий, позбавлений живої думки й теперішніх почуттів

Зовсім іншим з’являється Собакевич. Це міцний хазяїн, що відпускає заради своєї вигоди селян на оброк і заробітки. Його портрет, у якому дане порівняння з ведмедем, обстановка в будинку, різкість відкликань, поводження за обідом у всім підкреслена тваринна сутність поміщиків. З такими «панами життя», звичайно, не можна було вивести країну з економічної відсталості, хоча для селян Собакевич краще, ніж Плюшкин.

Під стать власницькій натурі Собакевича й «дубиноголовая» Коробочка, що набирає потихеньку деньжонок і боїться продешевити «мертві душі». Обмеженість і тупоумство довершують характер став «дірою на людстві». Селяни доведені до такого зубожіння, що десятками біжать від нього й сотнями мруть, а він затверджує, що народ завів від ледарства звичку «тріскати».

Душу Плюшкина скам’яніла, почуття притупилися. Такий поміщик, як Плюшкин, не може бути опорою держави, рухати вперед його економіку й культуру… Доконана протилежність Плюшкину - Ноздрев.

Він готовий усе проміняти, програти, прогуляти. Енергія його разюча. Але вся вона розтрачується по дрібницях і на шкоду людям. Гоголь наділив кожного поміщика оригінальними, конкретними рисами. Але при цьому його герої зберігають родові, соціальні ознаки: низький культурний рівень, відсутність інтелектуальних запитів, прагнення до збагачення, жорстокість у звертанні із кріпаками, моральна неохайність, відсутність елементарного поняття опатриотизме.

Герцен говорив, що пом! ещики Онєгіна”. Творами Гоголя й Пушкіна буде захоплюватися ще не одне покоління