Г. Ф. Квітка-Основ’яненко - зачинатель нової української прози. Письменник одним з перших в Україні почав писати народною мовою не тільки про смішний, а й про серйозний. Це було актом історичного значення, що довів зрілість і художню досконалість української мови. Квітка-Основ’яненко прийшов в українську літературу під час її національного відродження. Добутку письменника нікого не залишали байдужим

Простих людей ці добутки захоплювали до сліз, тому що оповідали про їхнє життя, розказаних до того ж правдиво, зі співчуттям. Один з ярчайший добутків художника - повість «Маруся» у якій майстерно змальований селянський побут, українські обряди й звичаї, втілені світоглядні подання й психологія українського селянина. Квітка ідеалізувала свого героя відповідно до народному розумінню. Наум Дрот - працьовитий, мудрий, набожний, чесний, дотримувався всіх народних обрядів і звичаїв. Лише завдяки чесній роботі, побожності й дотримань норм, моралі цей кріпак став заможним і щасливим

У такому же доброчесному дусі виховав Наум і своя доня Марусю. Портрет Марусі ґрунтується на народних джерелах, вона може бути ідеалом української дівчини. Характер героїні тихий, привітний, вона ввічлива, спокійна, а вище всього - працьовита «до всякої справи невсипуща». Хоча й доня заможних людей «Вона й з батьком у поле або збирати, або жати», і біля корови покрутиться й у будинку забере. Все її життя в роботі. У її духовному миру найважливіше - почуття. Це вона «веселенька, як весняна зірочка», а те вже «невесела, начебто у воду опущена». Дуже чутлива, що-небудь - уже й сльози, вся у світлі переживань. Полюбила ця дівчина Василя з першого погляду, але глибоко, назавжди. У поводженні своєму із хлопцем Маруся шляхетна, уважна. У розлуці з Василем вона цілує й прикладає до серця подаровані иморешки.

Поводження Марусі має фольклорну основу: вона червоніє, «як калина», голос дівчини, як сопілочка, а сльозинок, як росинки на квіточці. Народності й мова цієї ошатної, роботящої дівчини: «Таточку, голубчику, соколикові лебедику! Матінка моя родненькая!». Ідеальній дівчині - ідеальна пара. Таким і є Василь: «гарний, русявий…, вуси козацькі, ока веселенькі, як зірочки…; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з англійської каламайки підперезаний, у нових штанах, чоботи гарні, шкаповие з підковами». Характером хлопець чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, працьовитий, розумний. А що вже дотепний: «на вигадки, на додатки - поперед усіх: тільки його й чути, від нього весь регіт іде». І до танців, і до розмов, і до роботи - до всьому щасливий. Джерело повести - це дійсність українського села й народна творчість

Квітка-Основ’яненко докладно описав повсякденні турботи селян: турботи про землю й господарство, одяг і страви, майстерність і любов до домашнього вогнища

У Великодньому кошику Марусі є й пояса, і крашанки, що підкреслює в ній добру господарку. Автор детально знайомить читачів з обрядовістю Слобожанщини, зображуючи сватання, весілля, похоронний обряд з голосінням. Спосіб життя селян визначав їхнє поводження. Люди дотримуються морально-етичних норм поводження, кожному не байдуже те, «що скажуть люди».

Блискуче Квітка підкреслив, що основною умовою життя селянства була робота, тому що саме вона давала життя й властива мир. Робота й побожність дають сили Наумові й Насті й далі жити, коли, здається, втратили все найдорожче зі смертю Марусі. Вони невпинно працюють, роздаючи результати своїх праць церкви й на старцям божим. Героїв повести письменник знайшов серед простих трудівників, образи їх «писані з натури без будь-якої прикраси». Так міг написати тільки великий знавець народного життя. Повість «Маруся» зачаровувала, сучасників Квітки саме зображенням народного життя України «з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями й представляє всю привабливість, всю поетичну чарівність повести, як відзначив В. Бєлінський. Для нащадків Г. Ф. Квітка-Основ’яненко залишив у спадщину великий скарб - енциклопедію життя слобідського краю - повість «Маруся».