У сучасній українській мові, як і в англійській, глибинна об’єктна семантика може бути репрезентована за допомогою широкого спектру формально-граматичних засобів на рівні формотворчої, словотвірної, морфологічної та синтаксичної організації в межах простого (формально і семантично елементарного), простого ускладненого (формально і семантично) й складного речення з різними типами синтаксичного зв’язку. Враховуючи необхідність розмежування двох різних шарів (або рівнів) висловлення – національного та універсального [Штерн 1998, с. 297], що безпосередньо співвідносяться з реалізацією семантики об’єкта в конкретній мові та глибинним значенням, теоретично притаманним усім мовам світу, потреба у послідовному аналізі спільних і диференційних (притаманних тільки українській чи англійській мові) мовних засобів для найповнішої характеристики глибинної структури речення постає більш, ніж очевидною.

Своєрідність національної семантики має багато виявів, серед яких насамперед такий, як обов’язковість вираження деяких смислів у реченні, властивих граматиці та лексиці, зокрема вид дієслова і флективний характер утворення відмінкових форм в українській мові, артикль в англійській тощо. Функція поверхневого компонента полягає у встановленні багатозначної відповідності між глибинно-семантичною структурою та різноманіттям формально-поверхневих. Тому системний опис сучасного українського речення, в якому репрезентована об’єктна семантика, у зіставленні з відповідним реченням англійської мови є необхідною складником пропонованого дослідження.

Семантична категорія об’єкта, виділювана на підставі її регулярної презентованості (у тому чи іншому варіанті) у структурі речення [Николаева 1995, с. 71], має в сучасній українській мові певний набір формально-граматичних відмінків з переважно морфологічними засобами реалізації глибинного значення (пор. з англійською, якій притаманна синтаксична природа поверхневих відмінкових форм [Путіліна 2006, с. 134]). Морфологічні форми відмінків, характеризуючись синтаксичною перспективою [Бондарко 1976, с. 19],

Реалізують відмінкові значення у функціональних зв’язках з іншими компонентами словосполучення і речення. Як зазначає М. Я.Плющ, відмінкові словоформи беруть участь у вираженні предикативних з двобічною спрямованістю взаємопов’язаних компонентів структурної основи речення і непредикативних семантико-синтаксичних відношень з однобічною спрямованістю компонентів словосполучення або компонентів, що поширюють основу речення [Плющ 1986, с. 38], прогнозуючи подальше структурування всієї поверхневої конструкції, зокрема репрезентація семантики об’єкта на формальному рівні як в українській, так і в англійській мові зумовлюється наявністю підрядного зв’язку, перехідністю, нерозривно пов’язаною з нею валентністю предиката, а також смисловими значенями поєднуваних слів (тобто лексичною і граматичною сполучуваністю компонентів).

З-поміж морфологічних засобів, спеціалізованих на вираженні глибинної об’єктної семантики в сучасній українській мові, найбільша регулярність функціонування властива формам знахідного відмінка, який виступає як відмінок об’єкта [Вихованець 1992, с. 119, Вихованець 1971, с.10, Плющ 1986, с. 41], що є його первинною семантико-синтаксичною функцією. Як і об’єктив на рівні глибинної структури, знахідний відмінок можна вважати найбільш загальним поверхневим відмінком (його відповідником в англійській мові постає the Common Case (загальний відмінок)), оскільки він здатний репрезентувати два глибинні об’єктні відмінки – об’єктив і фактитив (крім інструменталіса), хоча у переважній більшості випадків безпосередньо свіввідноситься з об’єктивом, наприклад: (1) Уже дорослим я бачив у бабусі Мої малюнки, малюнки дворічного художника-початківця. (В. Сосюра. Третя рота, с.270); (2) Порубаний зброяр Руїну стереже. (Л. Костенко. Берестечко, с. 26); (3) Пташина прокинулася, подала Прозору вістку; але він не слухав, як раніше. (В. Барка. Жовтий князь, с.70); (4) Через кілька годин задніє, і Фей-хань розгорне – за всіма відомостями – Рішучий наступ. (А. Любченко. Китайська новела, с. 247), де у реченнях (1) і (2) форма знахідного відмінка репрезентує об’єктив [_O], а в прикладах (3) і (4) – фактитив [_F] (пор. з англ.: I Haven’T Seen This Film (Я не дивився цю Кінострічку) [_O] І He Ended The Diary (Він закінчив Щоденник) [_F], де в обох реченнях глибинні об’єктні відмінки виражені засобами загального відмінка). Крім того, і в українській, і в англійській мовах на формально-граматичному рівні така відмінкова форма (у межах простого речення) виконує роль прямого додатка. На думку О. В.Бондарка, йдеться про таку форму, в якій максимально сконцентровані “ознаки об’єктності, що протиставляються ознакам суб’єктності”, зокрема неактивність, співвідносність (але не протиставленість) із суб’єктом [Бондарко 1992, с. 70], оскільки саме форми знахідного відмінка (з прийменником і без прийменника) з притаманною їм ознакою структурно-семантичної залежності від предиката є найбільш спеціалізованим і регулярним засобом репрезентації семантики об’єкта.

Своєрідність форм знахідного відмінка полягає у тому, що в плані синтагматичному йому властиве вживання майже виключно з перехідними дієсловами, зв’язок з якими є органічним і взаємним, тому що знахідний не виступає поза сполученням з перехіднимим дієсловами, а керуюче перехідне дієслово за своєю лексико-граматичною природою вимагає об’єкта для розкриття свого змісту: (5) Гіркотний дух дощем залитих згарищ нам Підказав дорогу до села. (Л. Костенко. Берестечко, с. 19); (6) Н а г л Я д А ч Подивився якусь мить пильно…і Закрив “Кормушку”. (І. Багряний. Морітурі, с. 351). На думку І. Р.Вихованця, те саме можна сказати і про зв’язок з перехідними предикативними прислівниками (аналітичними дієсловами [Вихованець 1992, с. 119]) типу (було, буде) видно, (було, буде) помітно, (було, буде) жаль, (було, буде) треба І под., хоча, на наш погляд, переважна більшість з них передбачає форми родового безприйменникового відмінка або інфінітива: (7) М Е с І я: Творив дива ще тільки над водою, сього не досить – Треба крові. (Леся Українка. Одержима, с. 107); (8) Аж самому стало Себе шкода, шкода того безжурного, молодого, веселого Обличчя, що колись зводило дівчат з розуму. (І. Багряний. Тигролови, с.50); (9) Добути дозвіл на ув’язненого лікаря було не так легко: Треба Було звертатись до вищого начальства… (Б. Антоненко-Давидович. Мертві не воскресають, с. 233).

При перехідних дієсловах, які можуть сполучатися з послідовним рядом формальних відмінків української мови, знахідному належить центральне місце внаслідок властивого йому тісного зв’язку (сильного керування [Пешковский 1956, с. 285]) із перехідним дієсловом. При цьому такі дієслівні лексеми становлять надзвичайно широку групу, спричиняючи появу значної кількості класифікацій відтінків об’єктного значення, вираженого на поверхневому рівні цією відмінковою формою, в яких знаходять відображення як прагнення інтегрувати ці відтінки, так і намагання якнайповніше диференціювати їх (до 9 різновидів), зокрема у працях Л. А.Булаховського, Є. К.Тимченка, І. Р.Вихованця, О. С.Мельничука, І. І.Слинька (в україністиці), Х. М.Сакієва, В. А.Силукової, К. І.Ходової (у русистиці) [Курс 1951, Тимченко 1928, Вихованець 1971, Слинько 1962, Сайкиев 1955, Силукова 1954, Ходова 1963]. Варто згадати також і спробу подати класифікацію функціонально-відображальних класів імен об’єктів та дієслівних предикатів у їх комунікативному співвіднесенні на матеріалі української та англійської мов Р. З.Назарчук, яка виходить з такого розуміння об’єкта, яке цілком відповідає глибинній семантиці об’єктива і фактитива, а на формальному рівні вкладається у форму знахідного відмінка (без прийменника), і пропонує диференціювати дієслова за денотативним статусом імен їхніх об’єктів, наприклад, “Людина”, “Рослина”, “Соціофакт” і под. [Назарчук 2000, с.106-111], хоча, на жаль, власне граматичні засоби репрезентації цих значень в обох мовах дослідниця залишає поза увагою.

Загалом при аналізі форм знахідного відмінка з об’єктним значенням в українській мові слід враховувати семантичні групи перехідних дієслів (як і у випадках із загальним відмінком в англійській мові), що керують знахідним об’єктним, з-поміж яких можна виділити такі групи:

1. Дієслова розташування в просторі (є досить поширеною групою перехідних дієслів), з-поміж яких слід

виділяти:

А) дієслова переміщення в просторі, що поєднують у собі значення переміщення і конкретної фізичної дії

Pages: 1 2 3 4 5