Значення людської особистості

Інша морально-філософська тенденція, обґрунтовуючи самодостатнє значення людської особистості, солідарно-родинно зв’язаний ланцюг поколінь, була одушевлена ідеалом загальності. Вернадський висловлювався в цьому змісті однозначно: “Не можна безкарно йти проти принципу єдності всіх людей як закону природи”. Людська особистість – вища цінність і, отже, така ж цінність – її нескінченне, перетворене життя, причому розвинене моральне почуття особистості вимагає порятунку буквально всього загиблих, повернення всіх втрачених

Філософ призивав не втратити ні єдиного з малих сил, чуйно цінувати навіть слабкі прояви людської індивідуальності, що повинна бути розвинена до своєї досконалості в усіх без вилучення загальною й особистою творчістю й працею. Одним з варіантів активно-еволюційного осмислення завдань людини у світі стала теорія ноосфери, що є невід’ємною приналежністю кола ідей російського космизма.

На думку авторів ноосферной теорії, поява людини в ряді висхідних життєвих форм означає, що еволюція переходить до вживання нових засобів – психічного, духовного порядку. Дійсно, еволюція у своїй першій мислячій істоті зробила небувале знаряддя свого подальшого розвитку: розум, що володіє самосвідомістю, можливістю глубинно пізнавати й перетворювати себе й мир. Людина – кульмінація спонтанної, несвідомої еволюції, але разом з тим і якийсь початок, що виробляє в собі передумови для нового, розумно спрямованого етапу самої еволюції

З першої думки людини про світ і собі, з першого найменшого практичного винаходу, ідея й проект якого стали передаватися (усно, у переказі, потім письмово, у документі й книзі…), удосконалюватися далі, зачался той опоясавший нині всю планету інформаційний потік відомостей, знань, концепцій, теорій, що дає нам найбільше образно близьке подання про якусь нову специфічну оболонку Землі (ноосфері), як би накладеної на біосферу, але не злитої з нею й оказивающей на останню все більший вплив, що перетворює. Вона тому й називається сферою розуму, що провідну роль у ній грають розумні, ідеальні реальності: творчі відкриття, духовні, художні, наукові ідеї, які матеріально здійснюються в перетвореній природі, штучних будівлях, знаряддях і машинах, наукових комплексах, творах мистецтва й т.д.

Але вже трактування Федоровим регуляції як “правлячого розуму природи”, як “внесення в природу волі й розуму” містить у собі ядро ноосферной теорії. (До речі, серед основних значень слова “ноос” ми знаходимо крім розуму ще й волю.) Регуляція природи визначає себе як принципово новий щабель еволюції, як свідомо-вольова перетворювальна дія, виконувана “істотами розумними й моральними, трудящими в сукупності для спільної справи”. У традиції християнського космизма аналогом ідеї ноосфери й ноогенеза (становлення ноосфери) стала концепція Богочеловечества, богочеловеческого процесу обожения, перетворення миру

З одного боку, ноосфера виникає із самої появи людини як процес сугубо об’єктивний, стихійний, з іншого боку – тільки зараз, у наш час, біосфера починає переходити в ноосферу; властиво ноосфера десь ще спереду, на зовсім іншому, далеко не досягнутому рівні планетарної свідомості й дії людства. Таке ж двоїсте визначення ноосфери зустрічається у Вернадського. Сучасні автори розрізняють предноосферу й майбутню властиво ноосферу, деякі з них цю предноосферу дроблять на більше дрібні частини: антропосферу, социосферу, виділяють техносферу.

Проте на Землі створена нова штучна оболонка – біосфера, радикально перетворена працею й творчістю людини. Але це перетворення далеко не завжди було по-справжньому розумним, найчастіше носило хижацький, неукратимо й жадібно споживаючу природу, її ресурси характер. Ще Федоров пророчив нинішній небезпечний напрямок у взаєминах людини й природи, називав його утилізацією й виснаженням останньої, затверджуючи при цьому, що цивілізація лише “експлуатуюча, але не відновляє не може мати іншого результату, крім прискорення кінця”. Та й ноосферний інформаційний потік містить у собі ідеології й концепції антигуманн і помилкові, здійснення яких або вже приносило колосальние нещастя Землі, або загрожує ще більшими, аж до загибелі самого людства й біосфери

Людина у своїх антопологических, соціальних, історичних гранях – істота ще далеко не доконане, у певному змісті “кризове”. Разом з тим існує ідеал і ціль вищої, духовної Людини, той ідеал, що і рухає їм у прагненні перемогти власну природу. Так і створення людини – ноосфера є й ще достачно дисгармонійна, що перебуває в стані становлення реальності, і разом з тим вищий ідеал такого становлення. І відносини між цією реальністю й цим ідеалом досить складні

Породивши розум як знаряддя свого подальшого розвитку, але знаряддя, наділене волею, еволюція немов пішла на ризик. Вернадський як учений-натураліст більше інших зробив для об’єктивного вивчення складної в геологічному й історичному часі реальності ноосфери; він провидів сутність “ноосфери як мети”, як ідеалу, а також її завдання й рушійних сил. У ХХ столітті, по почуттю й думки вченого, виникли значні матеріальні фактори переходу до ноосфери, до здійснення ідеалу свідомо-активної еволюції. Перший із цих факторів – вселенскость людства, тобто “повне захоплення людиною біосфери для життя”. Вся Земля не просто преосвічена й заселена до самих важкодоступних і несприятливих місць, але людина проникнула в усі стихії: землю, воду, повітря, а зараз здатний жити й у навколоземному, космічному просторі. Другий, може бути, що вирішує для створення ноосфери – єдність людства

Багато хто звикли ставитися до ідеї єдності, рівноправності й братерства всіх людей як до шляхетної моральної ідеї, що почала пробиватися у відносно недавній історії зі світових религий, великих філософських систем, літературних творів. Вернадський представляє цю ідею як природний факт. “Біологічно це виражається у виявленні в геологічному процесі всіх людей як єдиного цілого стосовно іншого живого населення планети”. Єдність людини, уважає Вернадський, у наш час у многом стало “двигуном життя й побуту народних мас і завданням державних утворень”. Будучи ще досить “далеким від свого здійснення”, ця єдність як стихійне, природне явище пробиває собі шлях, незважаючи на всі об’єктивні соціальні й міжнаціональні протиріччя й конфлікти. Твориться загальнолюдська культура, подібні форми наукової, технічної, побутової цивілізації; самі віддалені куточки Землі поєднуються найшвидшими засобами пересування, ефективними лініями зв’язку й обміну інформацією. Третій фактор – омассовление суспільного, історичного життя, коли “народні маси одержують всі зростаючу можливість свідомого впливу на хід державних і суспільних справ”.

Наукова думка – таке ж закономірно неминуче, природне явище, що виникло в ході еволюції живої речовини, як і людський розум, і вона не може, по найглибшому переконанню Вернадського, не повернути назад, не зупинитися, тому що таїть у собі потенцію розвитку фактично безмежного

“Наукове знання, що проявляється як геологічна сила, що створює ноосферу, не може приводити до результатів, що суперечать тому процесу, створенням якого вона є”.

Вернадський був свідком, як уже перша світова війна виявила “небачене раніше застосування наукових знань” з метою “військового руйнування”. Він передбачав, що знайдені й використані наукою й технікою до цього часу смертовбивчі засоби “ледь починають проявлятися в цій війні й обіцяють у майбутньому ще більші нещастя, якщо не будуть обмежені силами людського духу й більше доконаною громадською організацією”. Останні десятиліття розвитку науки цілком виправдують це пророкування. У застрашливій тіні рукотворних, світлих наукових чудес зараз, як ніколи, множаться й витончують настільки ж фантастичні засоби вбивства й знищення. Зразок “науково побудованого людства” починає не стільки притягати, скільки викликати побоювання й навіть відштовхувати, адже на рахунку головної його сили – уже й атомні, і нейтронні бомби, і реальні погрози корисливих генетичних маніпуляцій. Вернадський вважав за необхідне створити “інтернаціонал учених”, яких культивували би “свідомість моральної відповідальності вчених за використання наукових відкриттів і наукової праці для руйнівній, суперечній ідеї ноосфери, мети”.

А в статті “Війна й прогрес науки” він висунув ідею: знешкодити, так сказати, “негативну” науку, всі її кошмарні плоди, наукою же, але захисної й охоронної властивості

Pages: 1 2

Збережи - » Значення людської особистості . З'явився готовий твір.

Значення людської особистості





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.