Раз під осінь у глухій долині,

Де шумить Колима-Ріка,

На схиленій до води лесине

Ми піймали бурундука

По укосі скрепер проїхав

И трусок ковшем растряс,

И посипалися долілиць горіхи,

Ті, що на зиму він запасся

А звірок заметався, бедний,

По коряжинам у ріки

Видно, думав:

“Уб’ють, напевно,

Ці грубі мужики”.

- Чим узимку-те будеш годуватися?

Ишь ти,

Рудий який шустряк!..-

Хтось взяв звірка в рукавицю

И надвечір приніс вбарак.

Тужив він спершу трошки

По рідній тайзі тужив

Ми прозвали звірка Тимошкой,

Так у бараку в нас і жив

А нарядник, дивак-здоровань,

Реготав, побачивши звірка:

- Треба номер йому на спину

Він адже теж у нас - зека!..

Кожний ситим давненько не був,

Але до самих теплих деньков

Ми годували Тимошу хлібом

З казенних своїх пайків

А навесні, повздихав про діл,

На ділянці під пташиний щелк

Відпустили звірка на волю

У цьому ми розуміли користь

Збережи - » Зміст вірша Жигулина «Бурундук» . З'явився готовий твір.