Незатишна рідка лунность
И туга нескінченних рівнин,-
От що бачив я у жваву юність,
Що, люблячи, проклинав не один
По дорогах усохшие верби
И тележная пісня коліс…
Нізащо не хотів я тепер би,
Щоб мені слухати її довелося
Байдужий я став до халуп,
И очажний вогонь мені не милий,
Навіть яблунь весняну хуртовину
Я за бідність полів розлюбив
Мені тепер по душі інше
И в сухотному світлі місяця
Через кам’яне й сталеве
Бачу міць я рідної сторони
Польова Росія! Досить
Волочитися сохою по полях!
Убогість твою бачити боляче
И березам і тополям
Я не знаю, що буде із мною…
Може, у нове життя не годжуся,
Але й все-таки хочу я стальною
Бачити бідну, жебрачку Русь
И, слухаючи моторному гавкоту
У сонмі хуртовин, у сонмі бур і гроз,
Нізащо я тепер не бажаю
Слухати пісню тележних коліс
Збережи - » Зміст вірша Єсеніна - Незатишна рідка лунность . З'явився готовий твір.