Не бродити, не м’яти в кущах багряних
Лободи й не шукати сліду
Зі снопом волось твоїх вівсяних
Отоснилась ти мені назавжди.
Із червоним соком ягоди на шкірі,
Ніжна, гарна, була
На захід ти рожевий схожа
И, як сніг, промениста й світла
Зерна очей твоїх обсипалися, зав’янули,
Ім’я тонке стануло, як звук,
Але залишився в складках зім’ятої шалі
Запах меду від безневинних рук
У тиху годину, коли зоря на даху,
Як кошеня, миє лапкою рот,
Говір лагідний про тебе я чую
Водяних співаючих з вітром стільник
Нехай часом мені шепотить синій вечір,
Що була ти пісня й мрія,
Все-таки, хто видумав твій гнучкий стан і плечі -
До світлої таємниці приклав вуста
Не бродити, не м’яти в кущах багряних
Лободи й не шукати сліду
Зі снопом волось твоїх вівсяних
Отоснилась ти мені назавжди.
Сергій Єсенін. Вірші й поеми
Москва, “Дитяча література”, 1969.
Збережи - » Зміст вірша Єсеніна - Не бродити, не м’яти в кущах багряних . З'явився готовий твір.