Зміст роману Замятіна «Ми» (Літургія. Ямби й хорей. Чавунна рука)

Усе було на своєму місці – таке просте, звичайне, закономірне: скляними, сяючими вогнями будинку, скляне бліде небо, зеленувата нерухлива ніч Але під цим тихим прохолодним склом – неслося нечутно буйне, багряне, кошлате И я, задихаючись, мчався – щоб не спізнитися

Раптом відчула: наспіх приколена бляха – відстібається – отстегнулась, дзвякнула об скляний тротуар. Нагнувся підняти – і в секундній тиші:

чийсь тупіт позаду. Обернувся: з-за рогу повертало щось маленьке, вигнуте. Так, принаймні, мені тоді здалося

Я понісся щодуху – тільки у вухах свистіло У входу зупинився: на годинниках було без однієї мінути 22.30 Прислухався- позад нікого. Все це-явно була безглузда фантазія, дія отрути

Ніч була болісна Ліжко під мною піднімалася, опускалася й знову піднімалася-плила по синусоїді Я вселяв собі: “Уночі – нумера зобов’язані спати, це обов’язок – така ж, як робота вдень Це необхідно, щоб працювати вдень. Не спати вночі- злочинно. ” І все-таки не міг, не міг

Я гину. Я не в змозі виконувати свої обов’язки перед Єдиною Державою. Я…

ЗАПИС 11-Я

Конспект:

… НІ, НЕ МОЖУ, НЕХАЙ ТАК. БЕЗ КОНСПЕКТУ

Вечір. Легкий туман. Небо запнуте золотаво-молочною тканиною, і не видно: що там – далі, вище. Древні знали, що там їх найбільший, нудьгуючий скептик – Бог. Ми знаємо, що там синій^-синє-кришталево-синє, голе, непристойне ніщо. Я тепер не знаю, що там я занадто багато довідався. Знання, абсолютно впевнене в тім, що воно безпомилково, – це віра, У мене була тверда віра в себе, я вірив, що знаю в собі все. І от -

Я – перед дзеркалом. І перший раз у житті – саме так перший раз у житті – бачу себе ясно, чітко, свідомо – зі здивуванням бачу себе, як когось “його”. От я – він: чорні, прокреслені по прямої брови; і між ними – як шрам – вертикальна зморшка (не знаю, чи була вона раніше). Сталеві, сірі очі, обведені тінню безсонної ночі; і за цією сталлю… виявляється, я ніколи не знав, що там. І з “там” (це “там” одночасно й тут, і нескінченно далеко) – з “там” я дивлюся на себе – на нього, і твердо знаю: він – із прокресленими по прямій бровами – сторонній, чужий мені, я зустрівся з ним перший раз у житті. А я теперішній, я – не – він…

Немає: крапка. Все це – дрібниці, і всі ці безглузді відчуття – марення, результат учорашнього отруєння… Чим: ковтком зеленої отрути – або нею? Однаково. Я записую це, тільки щоб показати, як може дивно заплутатися й збитися людський – такий точний і гострий – розум. Той розум, що навіть цю, що лякав древніх, нескінченність зумів зробити легкотравної – за допомогою…

Щелк нумератора – і цифри: R-13. Нехай, я навіть радий: зараз одному мені було б…

Через 20 мінут:

На площині паперу, у двомірному світі – ці рядки поруч, але в інший світі… Я втрачаю цифроощущение: 20 мінут – це може бути 200 або 200 000. І це так дико: спокійно, розмірено, обмірковуючи кожне слово, записувати те, що було в мене з R. Однаково як якби ви, поклавши нога на ногу, сіли в крісло у власного свого ліжка – і із цікавістю дивилися, як ви, ви ж – корчитеся на цьому ліжку

Коли ввійшов R-13, я був зовсім спокійний і нормальний. З почуттям щирого замилування я став говорити про те, як чудово йому вдався хореизировать вирок і що найбільше саме цими хореями був порубаний, знищений той безумець

-. І навіть так якби мені запропонували зробити схематичне креслення Машини Благодійника, я б неодмінно – неодмінно як-небудь наніс на цьому кресленні ваші хореи, – закінчив я

Раптом бачу: в R – матовеют ока, сіріють губи

- Що з вами?

- Що-Що? Ну. Ну просто набрид: всі навкруги – вирок, вирок Не бажаю більше про це – от і всі Ну, не бажаю!

Він насупився, тер потилицю – ця своя валізка зі стороннім, незрозумілим мені багажем Пауза От знайшов у валізці щось, витягся, розгортає, розгорнув – залакувалися сміхом ока, підхопився

- А от для вашого “И н т е г р а л а” я складаю, це – так! Це от так!

Колишній: губи шльопають, бризкають, слова хльостають фонтаном

- Розумієте (”п” – фонтан) – древня легенда про рай Це адже про нас, про тепер. Так! Ви вдумайтеся Тим двом у раї – був наданий вибір: або щастя без волі – або воля без щастя, третього не дано. Вони, дурні, вибрали воля – і що ж: зрозуміло – потім століття тужили про окови Про окови – розумієте, – от про що світова скорбота Століття! І тільки ми знову догадалися, як повернути щастя… Hет, ви далі – далі слухайте! Древній Бог і ми – поруч, за одним столом. Так! Ми допомогли Богові остаточно здолати диавола – це адже він штовхнув людей порушити заборону й вкусить пагубної волі, він – змій єхидний. А ми сапожищем на голівку йому – тррах! І готово: знову рай. І ми знову простодушні, безневинні, як Адам і Ева. Ніякої цієї плутанини про добро, зло, усе – дуже просто, райски, детски просто. Благодійник, Машина, Куб, Газовий Дзвін, Хоронителі – все це добро, все це – велично, прекрасно, шляхетно, піднесено, чисто. Тому що це охороняє нашу несвободу – тобто наше щастя. Це древні сталі б отут судити, виряджати, ламати голову – етика, неетика… Ну, так добре; словом, от отаку от райську поемку, а? І при цьому тон серьезнейший… розумієте? Штучка, а?

Ну ще б не зрозуміти. Пам’ятаю, я подумав: “Така в нього безглузда, асиметрична зовнішність і такий правильно мислячий розум”. І тому він так близький мені – настоящему мені (я все-таки вважаю колишнього себе – сьогоденням, все теперішнє – це, звичайно, тільки хвороба).

R, мабуть, прочитав це в мене на чолі, обійняв мене за течі, зареготав

- Ах ви. Адам! Так, до речі, щодо Еви… Він порився в кишені, витягся записну книжку, перегорнув

- Післязавтра… немає: через два дні – в Об рожевий талон до вас. Тому що ви? Як і раніше? Хочете, щоб вона

- Ну так, ясно.

- Так і скажу А те сама вона, чи бачите, соромиться… Така, я вам скажу, історія! Мене вона тільки так, розово-талонно, а вас… І не говорить, що це четвертий вліз у наш трикутник. Хто – кайтеся, гріховодник, ну?

У мені здійнялася завіса, і – шелест шовку, зелений флакон, губи… І ні до чого, недоречно – у мене вирвалося (якби я удержався?):

- А скажіть, вам коли-небудь траплялося пробувати нікотин або алкоголь?

R підібрав губи, подивився на мене исподлобья. Я зовсім ясно чув його думки: ” Приятель-Те ти приятель.. А все-таки…” І відповідь:

- Так як сказати? Властиво – немає. Але я знав одну жінку

- I, – закричав я

- Як. ви – ви теж з нею? – налився сміхом, захлинувся й зараз бризнеться

Дзеркало в мене висіло так, що смотреться в нього треба було через стіл: звідси, із крісла, я бачив тільки своє чоло й брови

И от я – теперішній – побачив у дзеркалі зіпсовану стрибучу пряму брів, і я теперішній – почув дикий, огидний лемент:

- Що “теж”? Немає: що таке “теж”? Немає – я вимагаю

Распяленние негрские губи. Витаращані очі.. Я – теперішній міцно схопив за шиворот цього іншого себе – дикого, кошлатого, важко дихаючого. Я – теперішній – сказав йому, R:

- Простите мене, заради Благодійника Я зовсім хворий, не сплю. Не розумію, що із мною. Товсті губи мимолетно посміхнулися

- Так так так! Я розумію – я розумію! Мені все це знайомо зрозуміло, теоретично Прощайте!

У дверях повернувся чорним мячиком назад до стола кинув на стіл книгу

- Остання моя Навмисно приніс – ледве не забув Прощайте – “п” бризнуло в мене вкотився

Я – один. Або вірніше наеди не із цим іншої “я”. Я в крeсле й поклавши нога на ногу з якого те “там” із цікавістю бачу, як я – я ж – корчуся на ліжку

Отчого – ну отчого цепих три роки я й ПРО – жили так дружески – і раптом тепер одне тільки слово про тійа, об Невже все це божевілля – любов, ревнощі – не тільки в ідіотських древніх книжках? І головне – я! Рівняння, формули, цифри – і це нічого не розумію! Нічого Завтра ж піду до R і скажу що…

Неправда не піду И завтра, і післязавтра – ніколи більше не піду Не можу, не хочу його бачити Кінець! Трикутник наш-розвалився

Я – один. Вечір. Легкий туман. Небо запнуте молочно золотавою тканиною якби знати що там – вище? І якби знати хто – я, який – я?

Pages: 1 2 3

Збережи - » Зміст роману Замятіна «Ми» (Літургія. Ямби й хорей. Чавунна рука) . З'явився готовий твір.

Зміст роману Замятіна «Ми» (Літургія. Ямби й хорей. Чавунна рука)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.