ЗМІСТ НАЗВИ РОМАНА | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

ЗМІСТ НАЗВИ РОМАНА

“Ой ти, нала панотець, тихий Дон!” так у своїх піснях звертаються до великої ріки донські козаки. Хоча від Дніпра й Тереку до Яїка й Амуру розкидало козацтво хутора за свою багатовікову історію (з 1549 р. згадуються в літописі “козаки”), для всякої російської людини з долею й укладом козаків нероздільно зв’язана саме ця ріка. Чи дивно, що, взявшись за роман про донське козацтво, М. Шолохов спочатку дав йому ім’я “Донщина”, однак з розширенням задуму змінив і назву своєї головної книги: “Тихий Дон”. На перший погляд простої, ця назва увібрала в себе все значеннєве багатство грандіозного роману-епопеї, стало воістину символом долі лихих донцев. А тому що всякий символ має нескінченне число значень, зміст назви цього роману неможливо пояснити у двох-трьох словах. Так уже зложилося історично, що споконвічно козаки були тільки незалежними, волелюбними воїнами, які селилися по окраїнах російських земель, захищалися від набігів кочівників, промишляли набігами на чужі межі; по суті справи, вони на Русі несли прикордонну службу. Землі ж попадалися всі богатые, а бойовими трофеями й навіть розбоями не завжди розживешся: ненадійна ця справа та й небезпечне

Коротше, переборюючи устояні звичаї й навіть заборони, стали козаки у вільне від воєнних дій час сіяти хліб. Так що у всякого козака було відразу як би дві іпостасі: козак-воїн проходив військові збори, добував славу в походах; козак-хлібороб сіяв, орав, ростив дітей. Донське козацтво не було в цьому виключенням. Земля на Доні, особливо нижньому, жирна, багата; говорять, застроми в неї ціпок проросте. Та й немає в ній особливого дефіциту: безкрайні донські степи

” Степ-Матінка, Дон-панотець” так називали їхні козаки, годувальником величали тихий Дон. І впрямь: запліднять щедрі води Дону степ, і народить вона багатий урожай на радість козакам і в прибыток їхнім господарствам. Тому й розташовуються козачі хутори по берегах могутньої ріки: отут тобі й настільки необхідна всякому хліборобові вода, і риба водиться удосталь, та й водний шлях гладкий так широкий. На донському березі розташувався й хутір Татарський станиці Вешенської: “Мелеховский двір на самому краї хутора. Воротца зі скотиньего база ведуть на північ до Дону. Крутий восьмисаженный спуск меж замшілих у прозелені крейдових брил, і от беріг: перламутровий розсип черепашок, сіра изломистая облямівка нацелован-ний хвилями гальки й далі перекипає під вітром вороненой брижами стремя Дону” так починається роман М. Шолохова.

Розміряне життя хлібороба чимсь нагадує плин ріки: течуть вода йде час, нехитрі події козачого життя поміняють одне інше: оранка, посів, косовиця, жнива. Але як незмінні річкові береги, так незмінний в основі своєї й життя на лоні природи: за зимою приходить весна, за жнивами оранка. Природний час циклично, тече по колу; воно спростовує відомий афоризм древнього мудреця: мол, не можна в одну ріку ввійти двічі. Проходить вода, але сама ріка перебуває вічно. Де б не мандрував донський козак, після повернення першим його зустріне Дон-Панотець, по колишньому повноводн і тихий: “Бувало, отслужат козаки в Отаманську полицю термін, споряджають їх до відправлення по будинках

Вантажать скрині, именье своє, коней. Ешелон іде, і от під Воронежем, де перший раз доводиться переїжджати через Дон, машиніст, який веде поїзд, дає тихий хід, самий що ні на є тихий… він уже знає, у чому справа. Тільки що поїзд вибереться на міст, панотця мої!.. що отут починається!

Козаки прямо бісяться: “Дон! Дон наш! Тихий Дон! Батько рідний, годувальник! А-а-А!” з окны кидають, з мосту прямо у воду, через залізне плетіння, кашкети, шинелях старі, шаровари, напірники, сорочки, різний дріб’язок. Дарують Дону, возвертаясь зі служби. Бывалоча глянеш, а по воді блакитні отаманські кашкети, як лебедя алі квітки, пливуть…

Здавна такий звичай повівся”. (Кн. II, ч. V, гл. X.) Циклично природний час; циклична й саме життя козака-землепашца, життя в цілому: начебто б усього раз народжується, раз умирає людина так не раз, з народженням дитини починається нове коло його існування. Людина смертна лише сам по собі в роді, у своїх дітях він продовжує себе, знаходить безсмертя

Тому так багато місця приділяє Шолохов історії козачих пологів: Мелехових, Коршуновых, Листницких, тому так важливо для письменника, чи міцний рід героя, чи не ляжуть гріхи батьків на плечі дітей, як все життя поламало Ксенії подвійний злочин, зроблений її рідними. Не знаючи значення для козака родини, роду, важко пояснити слова автора: “Звідси й повелися в хуторі горбоносі, диковато-гарні козаки Мелехови, а по-вуличному Турки”. Начебто б, крім Пантелея Прокофьевича й Григорія, ну може, ще Дуняши, і немає поки “турок” у Татарському, так не помилка це Шолохова: про те, що всупереч усьому не припинився рід Мелехових, говорить письменник, і останні рядки роману роз’ясняють цю загадкову фразу

Циклична життя козака-землепашца, так не скажеш того про козака-воїна. Історичний час вламується в його хутір, зриває його з рідних місць і веде на війну. Не відсидітися козакові на печі, тому що з малого років привчений він до сідла й шашки, вигодуваний розповідями про бойовий доблестях донцев, за образу почтет відвід від військової служби, тим більше тоді, коли ворог топче рідну землю. І от уже міряється життя козака не зміною пір року, а навчаннями так походами, боями так подвигами: лінійно історичний час, немає в ньому повторень, не важливо йому, чи зима, весна на дворі

Іншим значенням тепер наповнюється заголовок роману: не ріка Дон, а земля Донщины, здавна заселена козаками, мається на увазі, і від століттю немає спокою цій землі. “Тихий Дон” тоді оксюморон, взаимопротиворечивое сполучення слів. Про тім і стародавніх козачих піснях складені, пісні, узяті Шолоховым епіграфом до роману: Не сохами-те славна землюшка наша розорана… Розорано наша землюшка кінськими копитами, А засіяна славна землюшка козацькими головами, фарбований-те наш тихий Дон молодими вдовами, Цвіте наш панотець тихий Дон сиротами, Наповнена хвиля в тихому Доні батьківськими, материнськими слізьми

Не тихий буйний Дон у романі Шолохова: іде братовбивча війна, ллється кров, один за іншим гинуть козачі пологи. Як і в стародавній пісні, б’ються козаки за рідну землю, щедро поливають власною й чужою кров’ю, так що на тій крові виросте? Не тим зорюють козаки степ, не тим її засівають; страшні врожаї зберуть потім матері так удови

Не щадить лютий XX століття донських земель: увірвався в кожну станицю, кожний курінь, і от уже, вертаючись додому, не знаходять козаки свій будинок колишнім: сім чоловік рідних недорахувався Григорій до моменту свого останнього повернення в Татарський, назавжди припинився рід Листницких, ущент спалені курені й “білого” Коршунова, і “червоного” Кошового. Лише зовні спокійний “тихий Дон”, що ніколи не знав спокою, але в XX століття червоний від пролитої крові, солоний від овдовілих і материнських сліз: Мова возговорит славний тихий Дон: “Уж як те мені всі мутну не бути, Розпустив я своїх ясних соколів, Ясних соколів донських козаків. Розмиваються без них мої круті бережки, Висипаються без них коси жовтим піском”. Але як повік не висохнути щедрому потоку тихого Дону, так не припинитися й донському козацтву: багато хто склали в безкрайніх придонских степах голови, багато хто покалічені й тілесно, і духовно війною, але не вбита в козаках воля до життя. І от жениться, не дочекавшись кінця війни, Кошовий: хоч і не самий путевый він з козаків, так дружина йому дісталася відмінна, міцної мелеховской породи

От вертається раннім березнем додому Григорій, вертається й розуміє, що удержало його на цій землі: “Що ж, от і збулося те деяке, про що безсонними ночами мріяв Григорій. Він стояв у воріт рідного будинку, тримав на руках сина… Це було все, що залишилося в нього в житті, що поки ще ріднило його із землею й з усім цим величезним, сяючим під холодним сонцем миром”. Замкнуло велике коло великого роману, вернувся головний герой туди, звідки почав він свій трагічний шлях, повернувся провесною, коли тане перший лід і природа вже готова знову розцвісти, немов би в перший раз. Носила Григорія історія по своїх полях, ламала доля, намагаючись вирвати з коріннями із цієї землі, назавжди позбавити козака батьківщини, да Мелехов не Митька Шулік: не зламати його, не обірвати ниточок, що зв’язують його з Доном, з його безкрайніми степами

Pages: 1 2

Збережи - » ЗМІСТ НАЗВИ РОМАНА . З'явився готовий твір.

ЗМІСТ НАЗВИ РОМАНА





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.