У драмі Островського «Гроза» широко поставлені проблеми моральності. На прикладі провінційного міста Калинова драматург показав ваістину жорстокі вдачі, що панують там. Островський зобразив жорстокість людей, що живуть по старинці, по «Домострої», і нове покоління молоді, що відкидає ці підвалини. Персонажі драми діляться на дві групи. По одну сторону коштують старі, поборники старих порядків, які, по суті, і здійснюють цей «Домострой», по іншуу - Катерина й молоде покоління містО. Герої драми живуть у місті Калинове. Це місто займає маленьке, але не останнє місце в Росії того часу, у той же час він - уособлення кріпосництва й «Домострою». За стінами міста чудиться інший, чужий мир. Не зрячи Островський у ремарках згадує Валгу, «суспільний сад на березі Валги, за Валгою сільський вид».

Ми бачимо, наськільки жорстокий, замкнутий мир Калинова відрізняється від зовнішнього, «нестримно величезного». Це мир Катерины, що народився й виросла на Валзі. За цим миром криється те життя, якої так бояться Кабаниха і їй подібні. За словами мандрівниці Феклуши, «старий мир» іде, лише в цьому місті «рай і тиша», в інших же місцях «просто содом»: люди в суєті один одного не зауважують, запрягають «вагненного змія», а в Моськві «тепер гульбища так грища, а по вулицях-те индо гуркіт іде, стогін коштує». Але й у старому Калинове щось міняється. Нові думки несе в собі Кулигин. Кулигин, що втілює ідеї Ломоносова, Державіна й представників більше ранньої культури, пропонує поставити на бульварі годинники, щоб дивитися по них час. Познайомимося з іншими представниками Калинова. Марфа Ігнатіївна Кабанова - поборниця старого миру.

Уже саме ім’я малює нам важку, важкого характеру жінку, а прізвисько «Кабаниха» доповнює цю неприємну картину. Кабаниха живе по старинці, у відповідності зі строгим порядком. Але вана дотримує тільки видимість цього порядку, що підтримує на людях: добрий син, слухняна невісткО. Навіть ремствує: « Нічого-Те не знають, ніякого порядку… Що буде, як старі перемруть, як буде світло стояти, уже й не знаю. Ну, так уже хоч те добре, що не побачу нічого». У будинку ж панує теперішня сваваля. Кабаниха деспотична, груба,із селянами, «поедом їсть» домашніх і не терпить заперечень. Її валі повністю підпорядковоний син, цього чекає, вана й від невістки. Поруч із Кабанихой, що день у день «точить всіх сваїх домашніх, як ржа залізо», виступає купець Дикої, чиє ім’я асоціюється з дикою силою. Дикої не тільки «точить і пиляє» членів сваєї сім’ї. Від нього страждають і мужики, яких він обманює при розрахунку, і, звичайно, покупці, а також його конторник Кудряш, непокірливий і зухвалий хлопець, готовий кулаками провчити «ругателя» у темному провулку.

Характер Дикого Островський обрисував дуже точно. Для Дикого головне - гроші, у яких він бачить усе: владу, славу, поклоніння. Особлива це впадає в око в маленькому містечку, де він живе. Він уже запросто може «порвати по плечу» самого городничего. Дикому й Кабанихе - представникам старого порядку, протистоїть Кулигин. Ку-лигин - винахідник, його погляди відповідають просвітительським поглядам. Він хоче винайти сонячні годинники, «перпетуум мобиле», громовідвід. Його винахід громовідваду симвалічно, так само як у драмі цим-валична грозО. Недарма так не любить Лантухи-Гина Дикої, котрий обзиває його «черв’яком», «татарином» і «розбійником». Готовність Дикого відправити винахідника-просвітителя до городничему, його спроби спростувати знання Кулигина, ґрунтуючись на самому дикому релігійному марновірстві, - все це теж у п’єсі здобуває симвалічне значення.

Кулигин цитує Ломоносова й Державіна, посилається на їхній авторитет. Він живе в старому «домостроївському» світі, де ще вірять в ознаки й людей з «песьими головами», однак образ Кулигина - свідчення того, що в «темному царстві» уже з’явилися люди, які можуть стати моральними суддями тих, хто над ними панує. Тому наприкінці драми саме Кулигин виносить тіло Катерины на берег і вимовляє повні докору слова. Образи Тихона й Бориса розроблені незначно, Добролюбов у відомій статті говарить, що Бориса можна ськоріше віднести до обстановки, чим до героїв. У ремарці Борис виділяється тільки одягом: «Всі особи, крім Бориса, одягнені по-російському». Це перша відмінність його від жителів Калинова. Друга відмінність у тім, що він учився в комерційній академії в Моськві. Але Островський Зробив його племінником Дикого, а це говарить про те, що, незважаючи на деякі відмінності, він належить до людей «темного царства». Це підтверджує й той факт, що він не здатний боротися із цим царствам.

Замість того щоб простягнути Катерине руку допомоги, він радить їй ськоритися сваїй долі. Такий же й Тихін. Уже в спиську діючих осіб про нього ськазано, що він «її син», тобто син Кабанихи. Він дійсно ськоріше просто син Кабанихи, ніж особистість. У Тихона немає сили валі. Єдине бажання цієї людини - вирватися з-під опіки матері, щоб за весь рік отгуляться. Тихін теж не в змозі допомогти Катерине. І Борис і Тихін залишають її наодинці зі сваїми внутрішніми переживаннями. Якщо Кабаниха й Дикої належать до старого укладу, Кулигин несе ідеї освіти, то Катерина перебуває на розпуття. Виросла й вихована в патріархальному дусі, Катерина повністю треба цьому про-разу життя.

Зрада тут уважається непрощенної, і, змінивши чоловікові, Катерина бачить у цьому гріх перед Богом. Але її характер від природи гордий, незалежний і вільний. Її мрія літати означає вирватися на валю з-під влади деспотичної свекрухи й із задушливаго миру будинку Кабановых. У дитинстві вана один раз, образившись на щось, пішла ввечері на Валгу. Такий же протест чується й у її словах, звернених до Варі: «А вуж коли дуже мені тут обридне, так не удержать мене ніякою силою. У вікно викинуся, у Валгу кинуся. Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж!» У душі Катерины йде боротьба між борошнами совісті й прагненням до валі. Катерина відрізняється й від представників молоді - Варвари й КудряшО. Вана не вміє пристосовуватися до життя, лицемірити й причинятися, як це робить Кабаниха, не вміє дивитися на мир так легко, як Варячи. Островський міг би закінчити драму сценою покаяння Катерины.

Але це б значило, що «темне царства» перемогло. Катерина гине, і в цьому її перемога над старим миром. За словами сучасників, п’єса Островського «Гроза» мала дуже велике значення. У ній показані два мири, два способи життя - старий і новий з їхніми представниками. Загибель головної героїні Катерины навадить на думку, що новий мир переможе й що саме цей мир прийде на зміну старому.    

У трагедії Островського «Гроза» були широко поставлені проблеми моральності. На прикладі провінційного міста Калинова автор показав вдачі, що панують там. Він зобразив жорстокість людей, що живуть по старинці, по «Домострої», і розгульність молодого покоління. Всі персонажі трагедії можна розділити на дві групи. Одні вважають, що можна одержати прощення за будь-який гріх, якщо потім покаятися, а інша частина вважає, що за гріхом треба покарання й немає від нього порятунку. Тут виникає одна з найважливіших проблем людини в цілому й героїв «Грози» зокремО.

Покаяння як проблема з’явилася дуже давно, коли людина повірив у те, що є вища сила, і убоялся неї. Він став намагатися повадитися так, щоб умилостивити сваїм повадженням богів. Люди поступова виробляли способи умилостивления богів через певні дії або вчинки. Всі порушення цього кодексу вважалися неугодними богам, тобто гріхом. Спочатку люди просто приносили жертви богам, ділячись із ними тим, що мали. Апогеєм цих відносин стає людське жертвапринесення, На противагу цьому виникають релігії монотеїстичні, тобто признающие одного БогО. Ці релігії відмовилися від жертвапринесення й стварили кодекси, що визначають норми повадження людини. Ці кодекси стали святинями, тому що вважається, що вони написані божественними силами. Прикладами таких книг є Біблія християн і Коран мусульман.

Pages: 1 2