Жниварські пісні українців, як і всіх слов’янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба - збирання врожаю. Жниварські пісні Поділяються на: зажинкові, що виконуються до початку роботи,

- жнивні, виконувані під час збирання врожаю,

Обжинкові (дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив. Жали і співали жнивних пісень переважно жінки.

Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Зжатий останній сніп, «останець» (або «дід») перев’язували червоною смужкою і урочисто, з піснями несли в село. На полі залишали жмуток невижатого збіжжя, прикрашеного стрічками і квітами, що називався Волосовою, або Спасовою, «бородою», а подекуди - «козою», «перепілкою». Колосся зв’язували докупи І заламували донизу на схід сонця, витрушували в зорану серпом землю зерно, клали між стеблин хлібину, дрібок солі, ставили у воду, щоб у господі не переводився хліб, приказували: «Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!».

Закінчивши жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року. При цьому співали: «Ой ниво наша, ниво. Верни нам нашу силу! Ми^ на тобі жили, Силоньку положили».

Характерні особливості жниварських пісень:

Важлива роль описів природи;

Використання прийому художнього паралелізму (картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини);

Зменшено-пестлива лексика;

Яскраві гіперболи, порівняння;

Загальний ласкавий емоційний тон (нагадують колядки і щедрівки);

Величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того бе-чого неможливе життя землероба: здоров’я, добробуту, гаразду в сім’ї, гарного збіжжя (нагадують весільні).

Жниварські пісні:

«Маяло житечко, маяло»,

«Там у полі криниченька» та ін.