«Жив, любив, страждав» – який затворів під псевдонімом Стендаль

Література революційної епохи була спрямованої на аналіз суспільства. «Поетичним правосуддям» займалися й романтики, і реалісти. Але робили вони це різними шляхами. Критик Ш. О. Сент-Бьев дотепно охарактеризував різницю, що існувала між романтичним і реалістичним підходом до дійсності: «Це вже не поет, що делікатно знімає покриви з особистих таємниць, це – лікар, що без сорому дивиться на самі потаєні хвороби своїх пацієнтів».

«Жив, любив, страждав», – написано на надгробнику Анри-Марі Бейля, що затворів під псевдонімом Стендаль. З 1800 до 1812 він служив сублейтенантом в армії Наполеона. Разом з іншими «орлами» пройшов Італію, Берлін, Відень, Москву. Після падіння Наполеона не зміг існувати у Франції епохи Реставрації й поїхав в Італію, де брав участь у боротьбі карбонаріїв, дружив з Байроном, в 1821 р. повернувся у Францію, а після перемоги республіканців, в 1831 р. одержав посаду італійського консула й до кінця життя жив в Італії, що залучала його набагато більше, ніж Франція

Уже перші кроки Бейля – письменника – «Життєпис Гайдна, Моцарта й Метастазио» (1814), «Історія живопису Італії» (1817) «Рим, Неаполь, Флоренція» (1817), «Прогулянки по Риму» (1829), демонструють особливості його творчої особистості. Його цікавить суспільство й неординарна особистість на тлі суспільства. Стендаль мав цікаву особливість стилю: розповідаючи про всім руйнуючи страсті, він завжди звертається до максимально холодного, точної, синтаксично правильної мовлення, створюючи в такий спосіб дивний ефект об’єднання бурхливого темпераменту й холодного аналізу (письменник згадував, що перш ніж сісти за роботу, він читав кримінальний кодекс, щоб максимально настроїти себе на «холодний стиль»). Тому твору Стендаля не захоплюють, вони вимагають детального, навіть дисциплінованого читання

Стендаль уважав себе романтиком, і його реалістична творчість тісно пов’язане з романтизмом. Колись революційна Франція відштовхувала його. Він не бачив там теперішніх характерів, а бачив анемічних, застиглих у сліпій покірності істот. Тому й зробив «романтичну втечу» в Італію, що відставала від Франції в плані соціально-економічного розвитку, але зберігала характери, нехай суперечливі, жорстокі, але живі

Той, хто на початку життя зштовхнувся з колосальним вибухом французької революції й наполеонівських походів, не міг примиритися з буденністю. Його залучали величних особистостей Наполеона, тат і князів часів Ренесансу. Їх, безумовно, не можна вважати моральними зразками: Наполеон знищив своїх колишніх товаришів по боротьбі за ідеали волі, коли вони поринули в кровопролиття, і призначив себе імператором Франції. І Стендаль засудив його. Але на тлі нікчемних Бурбонов, які вернулися до влади в часи Реставрації, фігура «маленького капрала» виглядала величної, і Стендаль цінував у ньому не самодержця, а республіканського генерала. У Бонапарті, також, як і в характерах часів Ренесансу, йому імпонувала пристрасть, що Стендаль – письменник цінував вище всього

Трактат «Расин і Шекспір» (1825) стала настільною книгою для багатьох письменників ХIХ ст. Осмислюючи шлях розвитку французької літератури, Стендаль нібито включається в суперечку між «старими» і «новими» і пропонує Франції шекспірівський шлях розвитку. Класицизм, корифеєм якого вважався Расин, Стендаль називає «мистецтвом прадідів» і протиставить йому шекспірівську спрямованість на живе, реальне життя, на неповторність певного історичного відрізка, що проживає нації

Роман «Арманс, або Сцени з життя паризького салону 1827 р.» (1827) можна вважати добутком романтизму. Воно не мало успіху. Але точна посилка на час і місце є симптоматичною. «Арманс» можна вважати пробій пера, підготовкою до епохального полотна «Червоне й Чорне».

Збережи - » «Жив, любив, страждав» – який затворів під псевдонімом Стендаль . З'явився готовий твір.

«Жив, любив, страждав» – який затворів під псевдонімом Стендаль





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.