Життєвий шлях И. Н. Крамского

Важкий був життєвий шлях И. Н. Крамского (1537—1887), міщанина по народженню. Нестаток переслідував його дуже довго, і навіть в останні роки життя Крамской, що став знаменитим художником, не міг вільно віддатися улюбленій роботі. «Я продаю себе. Хто купить?! — викликував він. Ф. Васильєв, що рано вмер від сухоти, був листоношею. Художники Кошелев, Корзухин. Саврасов і багато інші були пролетарями кисті, художниками-плебеями, що вийшли з народних низів. Природно, що їм були близькі й зрозумілі думи народу, що вони ставали послідовниками й учнями Чернишевського й Добролюбова — «мужицьких демократів», боровшихся за щастя народу

Слідом за Чернишевським Крамской, що був художнім керівником, порадником, визнаним і авторитетним теоретиком молодих художників, затверджував: «Мистецтво повинне говорити правду про життя… мистецтво повинне бути національним… Художник - критик суспільних явищ… Тільки почуття громадськості дає сил\ художникові й подесятеряє його сили… Без ідеї немає мистецтва, але в той же час, і ще більше того, без живопису, живих і разючої, немає картин, а є тільки благі наміри до тільки!»

Улюбленим поетом молодих художників, що оказали величезний вплив ка їхня творчість, був Некрасов. І це не випадково: все передове, що було в тодішнім суспільстві, уважало Некрасова своїм поетичним учителем. Очним героєм більшості картин молодих художників був народ. Народу ж присвятив і Некрасов кращі свої добутки. Муза «передвижників», як і муза Некрасова, «була сумною супутницею сумних бідняків, породжених для праці, страданья й оковів». Не випадково тому багато картин молодих художників по своїй темі й виконанню були надзвичайно близькі творчості Некрасова. Така, наприклад, картина Перова «Проводи небіжчика», у якій усе - і надламана горем фігура вдови, і широко розкриті сумні очі дітей, і сутінковий, тужливий зимовий пейзаж, і труна, оббита рогожею,- усе з дивною силою передає ідею поеми Некрасова «Мороз - Червоний ніс» і мимоволі викликає в пам’яті скорботні рядки:

Савраска загруз у половині замету;
Хлопці з небіжчиком обоє
Дві пари промерзлих постолів
Сиділи, не сміючи ридати
Так кут рогожею покритої труни
И, правлячи Савраской, у труни
Стирчать із убогих дровней…
З вожжами їхня бідна мати
Крокувала…

Пересувні виставки були фактом того ж порядку, що й знамените «ходіння в народ». Художники працювали над картинами й темами, підказаними животрепетною дійсністю, на себе дивилися як на борців за народне щастя. Не випадково тому вони створили ряд полотен, присвячених революційному руху сучасності. У цих картинах духовна близькість «передвижників» демократичної літератур,» 60—70х років проявляється з особливою силою. Героями їхніх картин ставали ті люди, для яких

Частка народу, Щастя його.
Світло й воля Насамперед!

Художник Маковский у картині «Студентська вечірка» показав целую групу молоді, що знає, що вона буде жити «для щастя вбогого й темного рідного куточка». Прянишников у картині «Порожняком» дав образ бідняка-студента, що їде в селянських дровнях для революційної роботи в село. У цілому ряді полотен («Під жандармським конвоєм», «Арешт пропагандиста», «Відмова від сповіді», «Підпільні збори», «Не чекали») Рєпін розповів про героїчне життя «народних заступників».

Художників «передвижннков», вихованих на ідеях Чернишевського й Добролюбова, ніколи не залишало «пекуче святе занепокоєння» за народну долю. Їхньої картини кликали до того ж, до чого кликали Чернишевський і Добролюбов у своїх статтях, Некрасов - у своїх віршах і поемах: