Вусі життя Павла Грабовського - це подвиг, подвиг мужності, сили духу та незламної волі. Він боровся за ті, у що вірив, незважаючи на нагляд поліції, тюрми, постійні арешти та заслання. Він не мовчав, бо просто не міг мовчати в тієї годину, коли бачив знущання над бідними, знедоленими людьми, коли відчував страшенну несправедливість. Павло Грабовсь-кий був борцем за людське щастя, і це ясно відчувається в його віршах.

• Я не співець чудовної природи
• З холодною байдужістю її;
• З розуму не йдуть знедолені народи, -
• Я їм віддав усі чуття мої.
• («Я не співець чудовної природи…»)

Автор розумів покликання митця не в зображенні чудових краєвидів, а в тому, щоб відразу відкликатися на події, що відбуваються саме в народному житті. Адже не можна захоплюватися красою природи там, «де плачуть». Бідні люди - теж люди, і смороду, на думку Грабовського, не повинні страждати, у тієї годину як пануюча верхівка насолоджується благами, створеними працею ошуканих трударів. Сміливе й рішуче слово автора націлене також і на представників «рафінованої» літератури, які просто не хотіли бачити, що відбувається в хатах бідняків, і байдуже співали «про райські сни й куточки благодатні». Грабовський мріяв, що його рідний край - Україна - нарешті скине з собі «катів-бузувірів», які занедбали землю, занапастили людські душі:

• Бажав би я, мій рідний краю,

• Щоб ти на волю здобувавсь.
• Давно сподіваного раю
• від тобі власне сподівавсь.
• («До Русі -україни»)

За ці та інші сміливі слова, за полум’я чистого серця довелося поетові побувати в тюрмах та в засланні. Царське самодержавство не хотіло чути рішучого революціонера, який закликав до бою за волю:

• Уперед! Годі скніти рабами,
• Година кормигу гидливу знести!

А Грабовський не міг мовчати. Навіть у тюрмах, навіть у засланні закликає однодумців віддати всю силу, енергію «за окутий, пригноблений люд». У далекій Якутії, куди було заслано поета, йому доводилося дуже важко. Ця розумна, свідома людина була відірвана від людей, за благо й щастя яких вона готова була віддати своє життя, і покинута на безлюдді, у сніговій непрохідній тайзі. Як він настраждався, змучився! Алі Грабовський не зламався, і линули на Батьківщину вірші, у яких відчувалися й любов до рідної землі, і смуток, і біль від її болю, і палкий заклич до українців статі нарешті вільними. І це в тієї годину, коли жилося йому дуже нелегко, та ще й тяжка хвороба легенів не давала багато працювати:

• Уперед проти хижих порядків!
• Гине войник чи здобич бере,
• Він стібки протира для нащадків, -
• Його діло ніколи не вмре!
• («Уперед» )

Павла Грабовського не стало, алі живуть і зараз його діти - вірші. Співає пройшов тернистим шляхом життя й пішов у безсмертя, щоб знову й знову повертатися в наискрутніші хвилини, нагадуючи:

• Я виніс усе… Кайдани та неволя Ні світлих мрій, ні зваги не взяли: Не здужала звалити зла недоля… Я ворожу, це справжній подвиг, який заслуговує на вічну пам’ять.