На межі двох епох в українському національно-визвольному русі перебуває постать Михайла Драгоманова. Народився він на Полтавщині в родині, яка цікавилася історією та літературою. Михайло навчався в Полтавській гімназії і, маючи доволі жвавий характер, вступив у конфлікт з керівництвом, за що хлопця мало не виключили зі складу учнів. Проте інтерес до навчання у нього не зник, особливо, до історії, а ще з’явилося бажання ділитися своїми здобутками з іншими. так, юний Драгоманов прилучається до культурно-освітньої роботи в недільних школах.

Працюючи над розробкою наукової історії Римської імперії, Михайло Драгоманов поставив перед собою завдання зрозуміти закони розвитку людського суспільства і знайти закономірності, що керують вчинками як видатних особистостей, так і цілих народів. З даної теми Драгоманов захистив дисертацію. У 1863 році вийшов сумнозвісний Валуєвський циркуляр, який фактично проголошував неповноцінність української культури, на що Драгоманов з іншими діячами київської Громади видає одну за одною збірки українських пісень.

Михайло Петрович пише численні статті, огляди, рецензії з питань розвитку сучасної української мови та літератури. Буваючи в Берліні, Празі, Флоренції, він придивляється до національної програми, до соціального устрою європейських країн.

Згодом М. Драгоманова звільняють з університету, він їде в Женеву, де розпочинає видання журналу «Громада». У цей період остаточно встановлюється його життєве кредо: пропаганда конституційних свобод, духовного й соціального розвитку української нації та залучення її до європейського життя.

У 90-х роках Михайло Петрович переїжджає до Болгарії, де викладає у Софійській Вищій школі. Проте і справами, і помислами М. Драгоманов завжди належить лише Україні. Він стає духовним натхненником однієї з перших українських політичних партій у Галичині.