Життя - Це море! Плисти бажаєш? Побудуй корабель із добрих справ… Рудаки Чингиз Торекулович Айтматов - чудовий сучасний письменник. Працюючи в літературі більше сорока років, він зумів яскраво й правдиво відбити складні й героїчні моменти нашої історії. Письменник і зараз повний творчих планів, працює над черговим романом. Народився Айтматов в 1928 році в далекому кишлаку Шекер у Киргизії. В 1937 році його батько, великий партійний працівник, був незаконно репресований. Саме тоді Айтматов одержав урок честі: “На питання „чей ти син?” треба, не опускаючи голови, прямо дивлячись в очі людям, називати ім’я батька свого

Такий був наказ бабусі, матері батька”. Давній урок честі став принципом життя й пізніше - творчості. Після закінчення шести класів Айтматов був секретарем сільради, податковим агентом, обліковцем, виконував і інші роботи в колгоспі. Після закінчення Джамбульского зоотехникума надійшов у Киргизький сельхозинститут.

Саме в цей час у республіканській пресі починають з’являтися короткі замітки, нариси, кореспонденції, написані майбутнім письменником. Веде Айтматов у студентські роки й філологічні вишукування, про що свідчать статті “Переклади, далекі від оригіналу”, “Про термінологію киргизької мови”. У цій роботі йому допомагає однаково вільне володіння як рідним, так і російським мовою

Відробивши три роки за фахом у досвідченому тваринницькому господарстві, Айтматов надходить на дворічні вищі літературні курси в Москві. Перші кроки на письменницькому поприщі Айтматов робить у п’ятидесяті роки. В 1958 році вийшла російською мовою його перша книга “Віч-на-віч”. Переклад із кригизского здійснював А. Дроздів

Ця невелика по обсязі, але яскрава по змісту повість розповідає про драматичний період нашої історії - Великій Вітчизняній війні. Вона докотилася слізьми болю й втрат до далекого киргизького аила. Обпалила Сеиде, головну героїню повести, страшним і ганебним словом: “дезертир”. Всесоюзну, а слідом за тим і європейською популярністю принесла Айтматову повість “Джамиля”, опублікована в журналі “Новий мир” в 1958 році й названа Луи Арагоном самою зворушливою сучасною повістю олюбви.

Після навчання в Москві Айтматов працює в республіканській пресі, а потім - протягом п’яти років - власним кореспондентом газети “Правда” у Киргизії. В 60-е роки письменником написані повести “Верблюже око”, “Перший учитель”, “Топольок у червоній косинці”, “Материнське поле”. Вони розповідають про важке становлення Киргизії, про подолання відсталості й забобонів, про перемогу людського духу. В 70-е роки Айтматов продовжує працювати в жанрі повести

З’являються “Ранні журавлі”, що розповідають про важкий воєнний час, коли підлітки, минаючи юність, ступнули відразу в доросле життя. Це багато в чому автобіографічна повість. Айтматов теж із цього покоління. “Білий пароплав” - трагічна повість про дитинство, зруйнованому жорстокістю дорослих

Це одна із кращих повістей автора, написана в 1970 році. Філософська повість “Пегий пес, що біжить краєм моря” торкнула самих актуальних питань сучасності. В 80-е роки Айтматов переходить до жанру роману. Їм написані “И довше століття триває день” і “Плаха” - добутку, що застерігають людей від самознищення. У них яскраво й безкомпромісно поставлені самі “важкі” питання сучасності: про наркоманію, бездуховність, екологію душі

В 90-е роки письменником опубліковані: повість “Біла хмара Чингисхана” до роману “Буранний полустанок”, романи “Богородиця в снігах” і “Тавро Кассандры”. “Одна, але маленька пристрасть” одухотворяє всі, написане Ч. Айтматовим,- любов. У любові для його героїв - усе: і життя, і доля, і надії на щастя. А значить - і поле, і космос, і бура, і синя ніч, і угамування спраги пригод, і зустріч-спілкування із другом мовою мрії й волі. Саме такі моральні уроки дає Ч. Айтматов

Який же необхідний урок? Полюби - копіювання заборонене © 2005 і станеш більше людиною. Але не запитуй: а як полюбити?

Слухай своє серце. Воно, оновлене почуттям замилування, жалю й вірою в щастя,- а це багато в чому дається завдяки впливу прекрасних книг,- дасть найкраща відповідь. Чингиз Торекулович Айтматов не тільки професійний письменник, але й суспільний діяч. Він веде величезну роботу зі збереження унікального озера Іссик-Куль і його інфраструктури, а в останні роки є повноважним рослому Киргизії Вбельгии.

Він повний творчих планів, закінчує роботу над черговим романом, і якщо перші добутки були написані киргизькою мовою й переведені на росіянин Дроздовим, те, починаючи з повісті “Після казки”, Айтматов пише по-російському, потім перекладає на киргизьку мову. Абсолютне володіння російською мовою принесло Ч. Айтматову не тільки широку читацьку аудиторію й заслужену любов мільйонів людей, вона поставило його в ряд російських класиків, дозволило зайняти гідне місце в ряді сучасних письменників