Життя й творчість П. Грабовського є яскравим прикладом служіння народові, відданості своїм ідеалам. Основну частину спадщини П. А. Грабовського становлять поетичні твори. Пристрасна глибокоідейна творчість поета була складовою частиною його подвигу і йшла в одному руслі з натхненним словом І. Франка та Лесі Українки. В один табір із цими визначними постатями Грабовського ставили не лише громадянські мотиви, а й висока мистецька довершеність його творів.

«Поезія мусить бути одним з чинників поступу загальнолюдського, а в рідному краї, зокрема, - загальнонародним, засобом боротьби з світовою неправдою, сміливим голосом за всіх пригноблених. Така її завдання!» - писав П. Грабовський у статті «Дещо про творчість поетичну».

Взірцем для нього завжди була творчість Т. Г. Шевченка, якого він вважав «поетом-борцем, найкращим діячем громадським». З особливою силою ці думки висловлені Грабовським у його поетичних творах.

Поет-патріот, він глибоко сприймав до серця відсутність у багатьох поетів громадянських мотивів, живого зв’язку з сучасністю. «Не всі співати нам про квіти та любуватися Дніпром», - застерігав він своїх сучасників. Зв’язок з народом, відстоювання його інтересів - вісь справжній патріотичний обов’язок шкірного поета:

Народ, покинутий на злидні,

Народ, плазуючий у млі,

Винний стратить риси рідні,

Безслідно стертися з землі!

Цю останню строфу «Поетам-українцям» П. Грабовський обрав епіграфом до першої збірки своїх віршів «Пролісок». Вона мала засвідчити й справді засвідчила прихід у літературу поета, який не уявляв свого життя й своєї творчості поза інтересами народу, поза його боротьбою за щасливе майбутнє й закликав інших до вірного й самовідданого йому служіння.

Програмним твором П. Грабовського по праву вважається поезія «Я не співець чудовної природи».

«Де плачуть, там немає вже краси», - констатує Грабовський. Свідомість поета-громадянина вражають «Знедолені народи», «Люд без житнього шматка». Там, де «людці, що до вітхнення вдатні», чують «соловйові тхори», Грабовського, «мов ніж, вража скрізь стогін мужика».

Ідеал Грабовського - віддати всі найкращі почуття народові знедоленому, настроїти серце, щоб воно було надчутливішим до людського горя, щоб у ньому оживав «мир з турботами всіма».

Алі відтворювати народні страждання - цього ще не досить. Треба повести народ на боротьбу, привести його до переможи

Ці думки, висловлені, зокрема, у поезіі «Співець», перша частина якої являє собою наказ громади співцеві:

Не згадуй же про вічну імлу жартуй,

Не згадуй же про мертвий сон могили,

А засівай зерном добра лані,

Щоб найплідніші жнива вродили!

Образ сіяча переріс у творчості Грабовського в символ борця за народні інтереси.

Слово поета, відданого народові, Грабовський називає віщим словом, алі одночасно воно й «сміливе слово»:

Сміле слово - те наші гармати…

Співає часто звертався до зображення народного життя. Картини життя трудящих не були ідиалізованими - смороду вражали поетове серце, викликали насичені гнівом і ненавистю до гнобителів рядки. Співає малює конкретні, ніби вихоплені з життя образи, картини. Такими є поезіі «Робітникові», «Швачка», «Трудівниця», «Спроби», «З життя…».

Каторжна праця швачки, праця на інших, на змані-жених і вередливих паненят «дах висисає…». «Вільна неволенька» - цей вдало підібраний оксомюрон найбільшою мірою характеризує підневільну працю в експлуататорському суспільстві.

Однак Грабовський вірив у вроду й силу народу, у вірші «До Русі-Украйни» він висловлює впевненість, що велич простого народу запанує на Русі - тобто прийде година, коли народ сам визначатиме шляхи розвитку країни, свою власну частку

Збережи - » Життя й творчість Павла Грабовського . З'явився готовий твір.