У складній обстановці під впливом філософів-матеріалістів Герцен приходить до висновків про революційні шляхи розвитку суспільства. Своїми поглядами він протистояв і західникам і слов’янофілам. Виступаючи проти підвалин кріпосництва, слов’янофіли ратували за повернення до допетровського часу, коли панували, на їхню думку, мир і згода між селянами, дворянами й царем під загальним законом православної церкви. Слов’янофіли заперечували все, що йшло із Заходу. І це не випадково. Вони боялися, що матеріалістична філософія, соціалістичні навчання й революційний рух, які там були розвинені, проникнуть у Росію й вплинуть на неї подальший розвиток

Прагнення вберегти країну від капіталістичного шляху розвитку, від революції - такі щирі мотиви їхнього захисту минулого. «Ми бачили в їхньому навчанні новий єлей, помазивающий пануючи, новий ланцюг, що накладає на думку, нове підпорядкування совісті раболіпної візантійської церкви» ,- писав Герцен. Слов’янофіли по багатьом питанням сходилися із представниками «офіційних народностей», тобто представниками захисту самодержавно^-кріпосницького будуючи

У ці роки Герцен перебуває в дружніх відносинах із Чаадаєвим, відомим російським мислителем, попередником західництва, якому у свій час Пушкін присвятив кілька віршів. Герцен познайомився із Чаадаєвим ще в 1834 році в будинку декабриста М. Ф. Орлова. «Орлів і Чаадаєв були для Герцена «біблійними особистостями, живими легендами». Вони втілювали в собі живу історію, целую епоху російського духовного розвитку

В 30-і роки в колах московської інтелігенції широке поширення одержали філософські роботи Гегеля. Багато представників цього кола вхопилися за ідею об’єктивної історичної закономірності розвитку суспільства. Під впливом тези Гегеля? «усе, що дійсно,- те розумно» доходили висновку, що всякі спроби людини змінити суспільство не приведуть до бажаних результатів. Ідеї «примирення з дійсністю», що одержали розвиток у цей час у роботах Бєлінського й Бакунина, від яких вони незабаром відмовляться, стикнулися йз різкими запереченнями Герцена. У статтях «Дилетантизм у науці» Герцен виступив проти суперечливих подань про філософію, проти однобічного підходу й до філософського й до природних понять. Через всі статті проходить думка про ідейний ріст людини, про його звільнення від оковів самодержавно-кріпосницького гніта

В «Листах про вивчення природи» Герцен вирішує питання про відношення мислення до буття й про метод наукового мислення. У цій роботі він відстоює думку, що громадське життя ґрунтується на боротьбі нового зі старим, і це нове, прогресивне повинне перемогти

У своїх роботах Герцен показав, що необхідно критично використати філософію Гегеля. Вони сприяли розвитку матеріалістичних ідей у Росії. Писарєв у статті «Пам’яті Герцена» високо оцінив працю Герцена: «У кріпак Росії 40-х років XIX століття він зумів піднятися на таку висоту, що встав урівень із найбільшими мислителями свого часу. Він засвоїв діалектику Гегеля. Він зрозумів, що вона представляє із себе «алгебру революції».

У повісті «Доктор Крупів» Герцен зобразив огидні картини кріпосницької дійсності, що знайшов подальший розвиток в «Сороці-злодійці». Письменник уперше в російській літературі створює трагічний образ жінки, талановитої кріпосної акторки. У цих добутках з усією гостротою ж виразністю викривається сваволя самодержавно-кріпосницького будуючи

У романі «Хто винуватий?», над яким Герцен працював протягом шести років, порушені багато хто вопроси, не раз, що ставилися в час дискусій у дружнім колі .і в зіткненнях з ідейними супротивниками. Проблеми сім’ї, і шлюбу, положення жінки, проблеми виховання російської інтелігенції - от далеко не повний перелік питань, у добутку. Роман цікавий і за формою. Він складається як би з декількох біографій головних героїв: Любоньки-незаконнорожденной дочки поміщика Негрова, учителі Дмитра Круциферского, молодого дворянина Володимира Бельтова. Письменник розкриває їхню трагічну долю, указує на причини, які заважають їхньому щасливому життю. Наприкінці роману чітко вимальовується відповідь на питання, поставлений у його назві. Хто ж винуватий, що гинуть глибока по своїй натурі й запитам Любонька, захоплений ідеаліст Дмитро Круциферский, що ится, але не знаходить правильні шляхи, Володимир Бельтов? Самодержавно-кріпосницький лад, той затхлий мир, у якому перебувають герої - такий неминуча і єдина відповідь на поставлене питання

Герцен, створюючи образ Володимира Бельтова, «зайвої людини», продовжує традиції Пушкіна й Лермонтова. Бельтов - людина шукаючий. Його не задовольняє служба чиновника. Він хотів би своєю працею принести найбільшу користь простим людям. Однак теперішнього задоволення Бельтов не знаходить ні в чому. Вернувшись через границю, він хоче зайнятися цивільною діяльністю. Читач почуває, що й тут Бельтов потерпить поразку, тому що він різко відрізняється від тих, хто за допомогою хабарів, багатства проходить на виборах у губернське правління. Мрії Бельтова звалилися. Він виявився зайвим серед кріпосників, розпусників і самодурів, у царстві «мертвих душ». Талант, неабиякий здібності цієї людини, не розкрившись, гинуть

Герцен у романі по-новому висвітлює проблему «зайвої людини». Бельтов має чимало подібних рис із пушкінським Онєгіним і лермонтовским Печориним. Але герой Герцена - нове явище в росіянці літературі

У цей час умирає батько Герцена, слабке здоров’я Наталі Олександрівни давно вимагало лікування, снять і нагляд поліції. Всі ці причини сприяли тому, що письменник вирішує покинути Росію й виїхати за кордон. Після довгих турбот він одержує закордонні паспорти на всю сім’ю і їде. Друзі проводжали його до границі. «Ми там востаннє зрушили склянки й, ридаючи, розсталися,- згадував письменник.- Був уже вечір, візок заскрипів по снігу… Ви дивилися сумно вслід, але не догадувалися, що це були похорон і вічна розлука» (IX, 222).

Олександр Іванович Герцен назавжди прощався з рідною землею. Він їхав з новими надіями в Європу, розраховуючи ввімкнутися у визвольний рух, що у ті роки ширилося в багатьох країнах

Герцен направляється в Париж, а потім в Італію. Тут він бачить зростаючий революційний підйом і дуже барвисто передає його у своїх «Листах із Франції й Італії». Життя Герцена в ці роки повністю була пов’язана з подіями, що розгорнулися. Їм підпорядковані були яєчні почуття й переживання, з ними зв’язана його діяльність письменника-публіциста й суспільного борця

У Вільної російської друкарні Герцен друкує заборонені твори Радищева, Пушкіна, Рилєєва, Лермонтова, Полежаєва, Бєлінського, Шевченко й ін. Він звертається до своїх друзів у Росії із проханням надсилати нові матеріали для друкарні. Однак багато хто ухилилися: їх лякало вільнолюбне слово Герцена. Але він завзято продовжував шукати нові шляхи зв’язку Сроссией.

В 1853 році Герцен видав збірник своїх добутків за назвою «Перервані оповідання Искандера», куди ввійшли повести «Борг насамперед», «Доктор Крупів», «Ушкоджений», «Мимоездом».

У ці роки Герцен усе більше думає про те, як допомогти російському селянству, як звільнити його від кріпосної залежності. У січні 1863 року спалахнуло повстання у Варшаві, і письменник-революціонер призиває російських солдатів підтримати його, допомогти польському народу одержати волю. Герцен вірив, що «Польща й Росія можуть рука об руку йти однією дорогою до нового, вільного соціального життя».

На початку 1870 року Герцен спостерігає за двухсоттисячной демонстрацією паризьких робітників проти бонапартистського режиму, але він не дожив до великих здійснень Паризької комуни. Простудившись на одному з мітингів, Герцен занедужує запаленням легенів. 21 січня 1870 року він помер. Сотні людей прийшли проводити в останню путь Герцена. В усіх у них були маленькі букети червоних иммортелей. Із прощальним словом до тим, що зібралися звернувся російський публіцист Вирубов, Він сказав:

Громадяни! Сім’я Герцена, підкоряючись неодноразово вираженому їм бажанню, просить не вимовляти в могили його мовлень. Як незвичайно й, додам, обтяжливо таке німе прощання з людиною, що у рядах європейської демократії був однієї з найвидатніших особистостей, але вважимо це бажання…

Pages: 1 2