Життя й творчість А. Білого | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Життя й творчість А. Білого

Андрій Білий - Борис Миколайович Бугаїв (14.10.1880 - 8.1.1934) - народився й виріс у сім’ї великого ррссийского математика, професори Московського університету Миколи Васильовича Бугаева. Коло його спілкування було надзвичайно цікаве. Уже вчачись в університеті, Білий щодня відвідував сім’ю Михайла Сергійовича й Ольги Михайлівни Соловйових - батьків свого друга Сергія. “Не чайний стіл - засідання Флорентійської академії”, - із вдячністю згадував Білий дім Соловйових, де бували старший брат Михайла Сергійовича філософ Володимир Соловйов, його сестра, поетеса Поліксена Соловйова, філософ Сергій Миколайович Трубецькой, історик Василь Осипович Ключевский, пізніше - В. Брюсов, Д. Мережковский, 3. Гиппиус… Саме тут, у сім’ї Соловйових, були підтримані перші літературні досвіди Бориса Бугаева. Михайло Сергійович допоміг Борисові Бугаеву скласти псевдонім “Андрій Білий” (білий - священний, втішливий колір, що представляє собою гармонійне сполучення всіх квітів - улюблений колір Володимира Соловйова).

В 1990 році Б. Бугаїв остаточно вирішує стати письменником. Цього року створена перша із чотирьох його “симфоній” - “Північна” або “Героїчна”. Письменник згодом зізнався, що, називаючи свої перші прозаїчні досвіди “симфоніями”, він і сам толком не знав, що це таке. “Симфонії” А. Білого більше схожі ссонатами.

Слово “симфонія” було для Білого свого роду символом. Тема “вічного повернення” - одна із центральних жанро й цю-жетообразующих тим усього творчості А. Білого. Білий часто звертався до лейтмотивной техніки ведення оповідання. Він виділяє в добутку одну, дві й більше головні теми, до яких вертається через певні проміжки часу

У другій “симфонії” з темою “вічного повернення” уже бореться тема твердження життя. У другій “симфонії” на першій же сторінці виникає образ сонця - лиховісний “око”, уставившийся на землю й, що проливає на неї потоки “металевої розжареності”. Перший поетичний збірник А. Білого “Золото в лазурі” виходить в 1904 році. У цьому збірнику сонце - предмет майже що язичеського поклоніння: Сонцем серце запалене

Сонце - до вічного стрімкість. Сонце - вічне вікно В золоту сліпучість. Вірш “Сонце” присвячене К. Бальмонту - авторові книги “Будемо як Сонце”. Також у цьому збірнику А. Білий ототожнює сонце з образом золотого рунь

У віршованому циклі “Золоте руно” А. Білий перетворить давньогрецький міф у символічне іносказання про життєвих цілях свого покоління - покоління рубежу сторіччя. Націленість у майбутнє пронизує всі вірші роздягнула “Золото в лазурі”. У майбутнє, що - відповідно до логіки “повернення” - уже було! Тому воно може виступати в масках: “колишнього щастя”, “старовини” (“Старовина, у полум’яніючу годину обуявшая нас миром, старовина, що оточила нас, водоспадом летить блакитним…”), образів минулої культури (розділ “Колись і тепер”): Блискучі ходять персони, Усюди фаянс і порцеляна, Розписані ніжно плафони, Музика привітає з хор. 1905 рік - початок нового періоду творчості Андрія Білого

Під час цього періоду Білий закохується в дружину Блоку, Любов Дмитрівну Менделєєву-Блок. Це почуття, що перевернуло все життя А. Білого, зародилося ще влітку 1904 року. До весни 1906 року відносини людей, що становлять фатальний трикутник, досягли крайньої напруги. Любов Дмитрівна розстається з А. Білим на десять місяців, щоб усе обміркувати й прийняти остаточне рішення

Улітку А. Білого нерідко відвідують думки про самогубство. У вересні відбувається рішуче пояснення. Різко й безжалісно відкинутий, Андрій Білий виявляється на грані запаморочення. З Петербурга він відразу їде за кордон, де починається період зцілення від перенесеного удару, що розтягся на 1907 - 1908 роки. У ці роки величезний вплив на А. Білого робить творчість Н. Некрасова

Пам’яті цього поета присвячується збірник віршів “Попіл” (1908). Вірша збірника ретельно відібрані й розташовані в продуманому порядку. У нього не ввійшли багато хто з віршів, написаних одночасно з віршами “Попелу”, - з них А. Білий склав наступний збірник “Урна” (1909).

Ідея “Попелу” точніше всього сформульована самим Білим: “Попіл” - книга самоспалення й смерті, але сама смерть є тільки завіса, що закриває обрії далекого, щоб знайти їх у ближньому”. Збірник вибудуваний за принципом все більшого й більшого просвітління “обрію” (недарма один з останніх розділів збірника називається “Просвіти”). Простір “Попелу” - це система вписаних друг у друга кіл, що стискуються в міру наближення до “центра”.

Перший “коло”, найбільший, - майже що безмежні, “порожні”, “страшні”, голодні простори Росії, у яких приречений на розсіювання змучений хворобами, голодом і пияцтвом народ: Туди - де смертей і хвороб Лиха пройшла колія… Або: Пролітають за селами села, Пролітає за весями весь… Там - убогі зграї избенок, Там - убогі зграї людей…

У цьому розділі особливо явно звучить тема хаосу - наскрізна тема збірника. Природна реакція людини на зустріч із хаосом копіювання заборонене © 2005 - первісне почуття священного жаху. Це почуття виражене в образах невідомості, остраху (“Де по полю острах нишпорить,// Повставши сухоруким кущем…”), смерті: Від голоду, холоду отут И мерли, і мруть мільйони…

Там Смерть протрубила вдалині В ліси, міста й села… Простір наступного “кола” - “Села” - має більше чіткі контури. Воно вже не порожньо, а насичено предметами. У контексті загального задуму збірника й висунутий “червона мова” повішеника, і зграї те чорних, те смарагдових мух, і кров, свищущая піною “з-під червоної рукоятки”, - символи безвихідної, тупикової, що відбувається в одномірному просторі смерті: Красною струею пирснув Червоної крові струм. Ножик хрястнул, ножик свиснув, - У груди, у живіт і в бік. Простір наступного розділу “Місто” ще конкретніше: Москва “бенкету під час чуми”.

Ритуальний танець Смерті перенесений в “Місті” з відкритих просторів Росії в замкнутий мирок квартир: …Тут хазяїн гості радий. Дзвякне в підлогу залізною злістю Там коси суха тростина, - Входить гостя, клацне кісткою, Здійме саван: гостя смерть. У цьому мирке живуть безтурботні багаті люди, які не бачать нічого навколо себе

Серед учасників “бенкетів” тільки один поет - арлекін знає про те, що діється за вікнами. Поет-Пророк виступає не тільки в масці блазня - арлекіна, але й у вигляді великомученика: Ви мечі На мене оголювали. Кати, Ви мене затерзали. Особливе значення мотиви жертовності й хресного страждання здобувають у розділі “Божевілля”: де з’являються вінок з “колючої кропиви”, прикладений до “чола пучок колючого будяка”, що біжить із чола кривавий струмінь

Надія ж лише слабко займеться в останньому вірші роздягнула “Друзям”, зате зміцниться й підсилиться в наступному розділі - “Просвіти”: Хто кличе запашної клятвою, Подихом солодко вдалину кличе йти, Щоб у день безвітряний над жатвою Жертвенною кров’ю спливти? “Попіл” є найтрагічнішим віршованим збірником Андрія Білого. Наступний його збірник - “Урна” (1909) - присвячений Брюсову. Більшість віршів збірника носить елегійний характер, хоча в “Урні” утримуються й глибоко особисті, майже що щоденникові записи про пережиту драму: Рік минув зустрічі фатальний, Як ми, любов плекаючи, мліли…

“Урна” - останнє, що створив Андрій Білий у драматичне чотириліття (1905-1908). В 1910 році Андрій Білий жениться на Асі Тургенєвої. Наприкінці 1910-го молодята їдуть у подорож по Північній Африці. Повернувшись із цієї подорожі навесні 1911 року в Росію, Білий пише “Дорожні замітки” - найясніший добуток з усіх їм написаних. У березні 1912 року він із дружиною їде в Європу, де живе до 1916 року, зрідка навідуючись Вроссию.

У вересні 1916-го А. Білий вертається на батьківщину. Росія очікує його. Разом з Росією А. Білий переживає її найтрагічніший час: Ридай, буремна стихія, У стовпах громового вогню! Росія, Росія, Росія, - Божеволій, спалюючи мене!..

Росія, Росія, Росія, - Месія прийдешнього дня! Це написане в серпні 1917 року вірш “Батьківщині”, саме знамените з віршів Білого, точніше всього передає відношення поета до скинення царату. У Парфумів день 20 червня 1921 року він починає писати поему “Перше побачення” - реквієм по згорілий у буремній стихії миру, по своїй молодості, по російській культурі, що гине. “Перше побачення” - вершина поезії Андрія Білого 20-х років. Далі починається “шлях сходження”. У вересні 1925 року був завершений перший тім із задуманої Білим епопеї “Москва”.

Pages: 1 2

Збережи - » Життя й творчість А. Білого . З'явився готовий твір.

Життя й творчість А. Білого





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.