Мемуари Бенвенуто Челлини написані від першої особи. На думку прославленого ювеліра й скульптора, кожна людина, що зробила щось доблесне, зобов’язаний повідати про себе миру, - але приступати до цієї благої справи треба тільки після сорока років. Бенвенуто узявся за перо на п’ятдесят дев’ятому років життя, причому твердо вирішив оповідати лише про те, що має відношення до нього самому. (Читачеві записок потрібно пам’ятати, що Бенвенуто мав рідку здатність перекручувати як власні імена, так і географічні назви.)

Перша книга присвячена періоду з 1500 по 1539 р. Бенвенуто повідомляє, що народився в простий, але знатній сім’ї. У старожитні часи під початком Юлія Цезаря служив храбрейший воєначальник по імені Фиорино із Челлино. Коли на ріці Арно було закладене місто, Цезар вирішив назвати його Флоренцією, бажаючи ушанувати соратникові, якого виділяв серед всіх інших. Рід Челлини мав безліч володінь, а в Равенне навіть замок. Предки самого Бенвенуто жили у Валь д’амбра, немов вельможі. Один раз їм довелося відправити у Флоренцію юнака Кристофано, оскільки той затіяв зваду із сусідами. Його син Андреа став досить знаючий у зодческом справі й навчив цьому ремеслу дітей. Особливо превстиг у ньому Джованни - батько Бенвенуто. Джованни міг би вибрати собі дівчину з багатим приданим, але женився по любові - на мадонні Элизабетте Граначчи. Вісімнадцять років у них не було дітей, а потім народилася дівчинка. Добрий Джованни сина вже не чекав, і, коли мадонна Элизабетта розв’язалася від тягаря дитиною чоловічої статі, щасливий батько нарік його «Бажаним» (Бенвенуто). Знамення пророкували, що хлопчика чекає велике майбутнє. Йому було всього три роки, коли він піймав величезного скорпіона й чудом залишився живий. У п’ять років він розглянув у полум’ї вогнища звірка, схожого на ящірку, і батько пояснив, що це саламандра, що на його пам’яті ще нікому вживе не була. А до п’ятнадцятирічного віку він здійснив стільки дивних діянь, що за браком місця про їх краще умолчать.

Джованни Челлини був прославлений багатьма мистецтвами, але найбільше любив грати на флейті й намагався приохотити до цьому старшого сина. Бенвенуто ж ненавидів прокляту музику й брався за інструмент, тільки щоб не засмучувати доброго батька. Надійшовши в навчання до золотих справ майстрові Антонио ди Сандро, він перевершив всіх інших юнаків у цеху й став добре заробляти працями своїми. Трапилося так, що сестри скривдили його, тайкома віддавши нові камзол і плащ молодшому братишке, - і Бенвенуто з досади пішов із Флоренції в Пизу, але й там продовжував ретельно працювати. Потім перебрався в Рим, щоб вивчати стародавності, і зробив трохи дуже гарних штучок, намагаючись у всьому додержуватися канонів божественного Мікеланджело Буонарроти, від яких ніколи не відступав. Повернувшись по настійному проханню батька у Флоренцію, він уразив всіх своїм мистецтвом, але найшлися заздрісники, які стали всіляко його обмовляти. Бенвенуто не стримався: ударив одного з них кулаком у скроню, а оскільки той усе не вгамовував і ліз у бійку, відмахнувся від нього кинджалом, не заподіявши особливої шкоди. Родичи цього Герардо відразу побігли скаржитися в Раду восьми - Бенвенуто безвинно присудили до вигнання, і довелося знову відправлятися в Рим. Одна знатна дама замовила йому оправу для алмазної лілії. А його товариш Луканьоло - здатний ювелір, але роду низьк і підлого - вирізав у цей час вазу й хвастався, що одержить багато золотих монет. Однак Бенвенуто у всьому випередив пихатого селючку: за дрібничку йому заплатили куди щедріше, ніж за більшу річ, а коли він сам узявся робити вазу для одного єпископа, то перевершив Луканьоло й у цьому мистецтві. Упав Климент, тільки-но побачивши вазу, воспилал до Бенвенуто великою любов’ю. Ще більшу славу принесли йому срібні кувшинчики, які він викував для знаменитого хірурга Якомо да Карпи: показуючи їх, той розповідав байки, начебто вони роботи древніх майстрів. Це маленьке дільце принесло Бенвенуто більшу славу, хоча в грошах він не занадто багато вигадав

Після страшної моровой виразки оставшиеся в живі почали любити Один одного - так утворилося в Римі співдружність скульпторів, живописців, ювелірів. І великий Мікеланджело із Сиени привселюдно хвалив Бенвенуто за обдарованість - особливо сподобалася йому медаль, де був зображений Геркулес, що розриває впасти леву. Але отут почалася війна, і співдружність розпалася. Іспанці під водійством Бурбона підступили до Рима. Упав Климент у страху біг у замок Святого Ангела, і Бенвенуто пішов за ним. Під час облоги він був приставлений до гармат і здійснив багато подвигів: одним влучним пострілом убив Бурбона, а другим ранив принца Оранского. Трапилося так, що при віддачі звалилася вниз бочка з каменями й ледь не зашибла кардинала Фарнезе, Бенвенуто із працею вдалося довести свою невинність, хоча було б багато краще, якби він тоді ж позбувся від цього кардинала. Упав Климент так довіряв своєму ювелірові, що доручив переплавити золоті тіари, щоб урятувати їх від жадібності іспанців. Коли Бенвенуто приїхав нарешті у Флоренцію, там теж була чуму, і батько велів йому рятуватися в Мантуе. Після повернення він довідався, що всі рідні його вмерли - залишилися тільки молодший брат і одна із сестер. Брат, що став великим воїном, служив у флорентійського герцога Лессандро. У випадковій сутичці його ранили кулею з аркебузи, і він помер на руках у Бенвенуто, що вистежив убивцю й належним чином помстився

Тато тим часом рушив на Флоренцію війною, і друзі вмовили Бенвенуто покинути місто, щоб не сваритися з його святістю. Спочатку все йшло прекрасно, і Бенвенуто була дарована посада булавоносца, що приносила двісті скудо в рік. Але коли він попросив посаду в сімсот скудо, втрутилися заздрісники, особливо ж усердствовал миланец Помпео, питавшийся перебити в Бенвенуто замовлену татом чашу. Вороги підсунули татові никудишного ювеліра Тоббию, і тому було доручено готовити подарунок для французького короля. Один раз Бенвенуто ненароком зашиб свого приятеля, а Помпео відразу побіг до тата зі звісткою, начебто вбитий Тоббия. Розгніваний упала розпорядився схопити й повісити Бенвенуто, так що довелося ховатися в Неаполе, поки все не роз’яснилося. Климент покаявся у своїй несправедливості, але однаково занедужав і незабаром умер, а татом обрали кардинала Фарнезе. Бенвенуто зовсім випадково зустрівся з Помпео, який зовсім не хотів убивати, але так уже вийшло. Наклепники намагалися нацькувати на нього нового тата, але той сказав, що подібні художники, єдині у своєму роді, суду законів не підлягають. Втім, Бенвенуто порахував за краще на час вийти у Флоренцію, де герцог Лессандро його ніяк не хотів відпускати, загрожуючи навіть смертю, - однак сам пал жертвою вбивці, а новим герцогом став Козимо, син великого Джованни де Медичи. Повернувшись у Рим, Бенвенуто виявив, що заздрісники домоглися свого - тато, хоч і даровал йому помилування за вбивство Помпео, серцем від нього відвернувся. Тим часом Бенвенуто був уже так прославлений, що його покликав до себе на службу французький король

Pages: 1 2