Жіночі образи в повісті А. С. Пушкіна «Капітанська дочка» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Що стосується Василисы Єгорівни, то в її образі автор показав нам просту російську жінку, охоронницю сімейного вогнища й щастя, не забиту, не слабку, а самовіддану й шляхетну, що вміє прийняти важливе рішення, і в теж час по-женски допитливу, проникливу й метиковану.

З Василисой Єгорівною ми знайомимося одночасно з головним героєм повести Петром Гриневым. І так само, як і він, виявляємося збентежені й здивовані видом дружини коменданта: “У вікна сиділа бабуся в тілогрійці й з хусткою на голові. Вона розмотувала нитки…”. И зовнішність, і одяг, і заняття Василисы Єгорівни не відповідали її положенню дружини коменданта. Цим автор, на мій погляд, підкреслював походження Василисы Єгорівни з народу. На це ж указувала й мовлення її, насичена прислів’ями, і звертання до Гриневу: “Прошу любити й дарувати. Сідай, панотець”. Чоловіка свого Василиса Єгорівна поважала, називала його й в очі й позаочі по ім’ю та по батькові. Але, як і всяка сильна жінка, почувала над ним перевага.

До приходу Пугачова Василиса Єгорівна здавалася мені отакій моторній росіянці старушенцией, що міцно тримає в руках і дочка свою Машу, і слабовільного чоловіка (таким здається мені на початку повести капітан Миронов), що однаково цікавиться солінням огірків і всіх справ, що відбувалися в міцності. Через усе цього Василиса Єгорівна виглядала в моїх очах небагато навіть сміховинної. Зовсім іншої стала переді мною бабуся із приходом у міцність Пугачова. Нав’язливо цікавими, зайнятими лише домашніми справами й турботами, Василиса Єгорівна перетворилася в самовіддану, шляхетну жінку, готову у важку мінуту розділити, якщо прийде, трагічну долю свого чоловіка. Довідавшись, що міцність може виявитися в руках заколотників, Василиса Єгорівна відмовилася від речення чоловіка вкритися в родичів в Оренбурзі: “- Добро, – сказала комендантша, – так і бути, відправимо Машу. А мене й у сні не проси: не поїду. Нема чого мені на старість років розставатися з тобою так шукати самотньої могили на чужій сторонці. Разом жити, разом і вмирати”. Хіба не гідні поваги ці слова, і хіба не гідна поваги дружина, що сказала їхньому чоловікові?! Сказане Василиса Єгорівна підтвердила на ділі: коли, повісивши коменданта, козаки витяглися її з будинку “розпатлану й роздягнену донага”, Василиса Єгорівна не стала просити пощади, а голосно закричала: “Відпустите душу на покаяння. Батьки рідні, відведіть мене до Івана Кузьмичу”. Так разом вони й загинули.

Марья Іванівна, дочка Миронових, виявилася гідної своїх батьків. Вона взяла в них найкраще: чесність і шляхетність. Описуючи Машу Миронову, неможливо не зрівняти її з іншими пушкінськими героїнями: Машею Троекуровой і Тетяною Ларіної. У них багато загального: всі вони виросли в самоті на лоні природи, всіх їх харчувала народна мудрість, один раз полюбивши, кожна з них залишалася назавжди вірної своєму почуттю. Тільки Маша Миронова, на мій погляд, виявилася сильніше своїх попередниць, вона, на відміну від них, не упокорилася з тим, що підготувала їй доля, а стала боротися за своє щастя. Природжені самовідданість і шляхетність змусили дівчину побороти боязкість і піти шукати заступництва в самої імператриці. Завдяки цьому Маша Миронова виявилася счастливее інших пушкінських героїнь

Збережи - » Жіночі образи в повісті А. С. Пушкіна «Капітанська дочка» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Капітанська дочка” . З'явився готовий твір.

Жіночі образи в повісті А. С. Пушкіна «Капітанська дочка» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.