Письменницька доля Івана Олексійовича Буніна - доля дивна. При житті він не був настільки славний, як Горький, про нього не сперечалися, як про Л. Андрєєва, не викликав він настільки суперечливих всі твори на a l l soch © 2005 - де галасливо-захоплених, а де беззастережно осудливих - оцінок, як символісти. У літературних і читацьких колах з незвичайною єдністю він був визнаний Майстром. Друга світова війна застала Буніна в Парижу. Бідність, байдужість видавництв обтяжливо переносилися Іваном Олексійовичем

От як він сам говорить про це: “Живу, звичайно, дуже й дуже погано - самітність, голод, холод і страшна бідність…” Єдине, що рятує, - це робота. Так, створення циклу оповідань “Темні алеї” було для Буніна у військові роки джерелом щиросердечного підйому. Сам автор уважав добутки збірника, написані в 1937- 1944 р., своїм вищим досягненням

Цикл оповідань “Темні алеї” критика визначила як “енциклопедію любові” або, ще точніше, - енциклопедію любовних драм. Любов тут зображується як саме прекрасне, найвище почуття. У кожному з оповідань (”Темні алеї”, “Руся”, “Антигонів”, “Таня”, “У Парижу”, “Галя Ганская”, “Натали”, “Чистий понеділок”; сюди ж можна віднести написаний до “Темних алей” оповідання “Сонячний удар”) показаний момент найвищого торжества любові. Всі оповідання в збірнику зближає мотив спогадів про молодість і батьківщину. Всі вони вигадані, що не раз підкреслював сам автор

Однак вони всі, у тому числі ретроспективна їхня форма, викликані станом душі автора. “Який дивний час - молодість! Життя йде швидко, і ми починаємо цінувати її лише тоді, коли все залишилося за”, - затверджує И. А. Бунін. Подібні моменти повернення до самого яскравого, сильного переживання й відтворені вцикле.

Бунін пише про незабутній, що залишило глибокий слід у людській душі. Нерідко відбитий самий момент спогаду, смутного дотику до давно отшумевглей радості. Її дає любов, а зберігає на все життя особлива, почуттєва пам’ять, що змушує з роками по-іншому сприймати багато чого з того, що “залишилося за”.

Однак переконання Буніна в чистоті, непомутнінні, здоровій природності любові залишилося незмінним. Правда, часом у бунинском зображенні любові переважав “земний”, почуттєвий характер, але це ніколи не траплялося за рахунок зниження головної, духовної значимості любові. Тільки в такій своїй якості вона становить найкращі миті життя. “Любов - вищий суддя в людських відносинах”, - затверджує Бунін. Про книгу “Темні алеї” автор написав у квітні 1947 р.: “Вона говорить про трагичном і багато про що ніжн і прекрасному, - думаю, що це найкращий і саме прекрасне, що я написав у житті”.

У Буніна треба вчитися, як проникливо, на найвищій емоційній хвилі виражати саме незвичайне й прекрасне почуття людини. Бунін не інтригує складним сюжетом, він будить почуття ліричним монологом, сповіддю. Те, про що він тужить, давно стало історією, а те, як він уміє виразити почуття, - це наше нетлінне духовне багатство. Ця грань духовного - непорушність і вічність Росії